Походи й битви гетьмана литовського князя Костянтина Острозького

Андрій Галушка

Князь Костянтин Іванович Острозький походив зі старовинного маґнатського роду, що вів свій початок (за найбільш достовірною з кількох теорій) із давньої династії князів турівських і пінських. Якщо вірна ця гіпотеза, то князь Костянтин був нащадком полоцького князя Всеслава Брячиславича, що недовго побував навіть на київському великокняжому столі. Один із предків князя, Данило, водив галицьке військо на поляків в останні роки існування незалежної Галицької Русі, і першим із роду став володіти Острогом на Волині. Його син Федір отримав привілей на Острог від великого князя Ягайла, і у громадянській війні у Великому Князівстві у 1430-ті роки підтримував руську партію Свидригайла. Його онук Іван одружився на княжні із роду Глинських, і в цьому шлюбі десь між 1460 і 1463 рр. народився князь Костянтин.

Князь Костянтин рано залишився без батька, разом із братом виховувався при дворі родовитого троцького воєводи Мартина Гаштольда, дальшу освіту добув на великокняжому дворі у Вільні, там таки навчився основ воєнного мистецтва (його покровителем був литовський гетьман Петро Білий). Перша його зустріч із татарами на полі бою у 1495 р. була нещасливою: обложені у Рівненському замку воїни не змогли розбити татар у вилазці, і для зняття облоги довелося відкупитися від татар. Але вже за два роки князь Костянтин разом із братом Михайлом громлять татарський загін коло Крем’янця. Того ж 1497 р. молодий князь Костянтин бере участь у невдалому молдовському поході польського короля Яна Ольбрахта. Хоча похід закінчився поразкою для польського війська, князь Острозький здобув собі військової слави, розбивши татар під проводом майбутнього хана Мехмед Гірея, що чигав на вояків, повертаючих з Молдови. Начебто сам Мехмед Гірей був поранений і мало не потрапив у полон.

Герб власний

Герб роду Острозьких

Того ж таки року помер старий покровитель князя гетьман Петро Білий, і за його порадою великий князь Олександр призначив новим великим гетьманом литовським саме князя Костянтина, давши йому перевагу перед багатьма більш досвідченими воїнами. Розвиток його кар’єри на декілька років було перервано великою поразкою від московського війська над рікою Вєдрошею у 1500 р., де було знищено все військо Великого Князівства, а сам князь Костянтин дістався до московської неволі. Після кількох років ув’язнення, навесні 1508 р. князь втік із Московської держави до Великого Князівства Литовського. Треба сказати, що 18 жовтня 1506 р., коли між Москвою і Литвою був мир, князь присягнув на вірність великому князеві Московському Василю. Але у 1507 р. війна почалася знову, і великий князь Московський із військом підійшов до ріки Березини. Князь Костянтин вирішив, що його лояльність належить в першу чергу його вітчизні, і, скориставшися з отриманої після присяги Василеві Третьому свободи, утік до Литви улітку 1507 р.: татарським шляхом, перебраний «в прості шати». 25 вересня 1507 р. князь Костянтин був у Вільні. Новий великий князь і король Сигізмунд довірив князеві придушення промосковського повстання фаворита покійного князя Олександра Михайла Глинського, переможця татар під Клецьком, і до того ж родича князя Острозького з боку матері. Князь Костянтин узяв участь у поході Сигізмунда проти заколотників і зайняв резиденцію Глинських Турів на Поліссі. Михайло Глинський був змушений тікати до двору великого князя Василя. Василь після поразки Глинського погодився повернути захоплені із допомогою Глинського литовські міста і навіть відпустив полонених, узятих у Вєдроській битві.

Під час перемир’я у війні із Московською державою князь Костянтин звернув увагу на захист теренів Великого Князівства від татарських набігів. Він один із перших почав досліджувати тактику татар, яких усі вважали за непереможного ворога та шукав способів, як стримати татарські наїзди. Посол імператора Священної Римської імперії Герберштейн так писав про відпрацьовану ним тактику боротьби із татарами: «Костянтин безліч разів розбивав татар; при цьому він не виступав їм назустріч, коли вони ватагою йшли грабувати, а переслідував обтяжених здобиччю. Коли вони діставалися до місця, де, на їхню думку, можна було, через віддаленість, нічого не боятися, перевести подих і відпочити — а це місце бувало йому відоме, — він вирішував напасти на них і наказував своїм воїнам приготувати для себе їжу тієї ж ночі, бо наступної він не дозволить їм розводити велике багаття… Чергового дня Костянтин, коли татари, не помічаючи вночі ніяких вогнів і вважаючи, що вороги повернули назад або розійшлися, відпускали коней пастися, різали худобу й бенкетували, а потім поринали у сон, з першими променями сонця нападав на них і вчиняв їм повний розгром». Саме так діяв князь під Лопушним у 1512 р. і під Вільшаницею у 1527 р., заскочивши татарів зненацька після нічного маршу.

Орша

Князь Костянтин Острозький (у червоному вбранні, на білому коні під блакитною попоною) зображений тричі на відомій картині «Битва під Оршею». Охоронець князя тримає спис із червоним прапорцем із родовим гербом Острозьких

У 1511 р. на звістку про похід татар до кордонів Молдавського князівства князь Острозький приїхав до Київщини й під Мозирем зібрав значне військо. Наступного року, 28 квітня, волинська земська служба (ополчення) на чолі із князем разом із польським військом гетьмана Міхала Камєнєцького (разом 5-6 тисяч вояків) розгромили приблизно 10-тисячний татарський кіш і визволили до 16 тисяч ясиру, який татари набрали по всій Галичині аж до Сяну. Після цієї перемоги хан Менглі Гірей вирішив укласти мирну угоду із Польщею і Литвою. На жаль, після його смерті його наступник Мехмед Гірей не дуже стримував грабіжницькі походи своїх «цариків». Тому майже що року князеві Костянтину доводилося виступати проти татарських військ і особисто керувати обороною степового кордону Великого Князівства. 1518 року князь Острозький розбив загін татар, що вдерся на терени Київського воєводства. В 1520 р. він організував оборону від татар між Олеськом та Залізцями. В 1524 р. князь ходив у погоню за ордою, що верталася з Галичини. А найбільшу перемогу над татарами він отримав 1527 р. біля Вільшаниці (між Києвом і Черкасами), де князь, завдавши поразки кримчакам, сили яких усемеро переважали литовські, відбив у ворога 40-тисячний полон. Татари того року серед зими пішли на Полісся і добралися аж до Пінська. Коли ж верталися з ясиром, князь Костянтин, перестрівши орду, вранці 5 лютого несподівано вдарив на них так, що вони не мали часу підготуватися до бою. В бою серед глибоких снігових заметів загинули тисячі татар (літописець каже про 24 тисячі убитих), кількасот дісталося в полон. За цю славну перемогу Острозького величали найвищим вождем, «summus cum Tataris belli gerendi imperator», а король Сигізмунд влаштував йому у Кракові тріумфальну зустріч, «приймав його з найбільшими почестями у прияві всього двору; коли він в’їздив у місто й на замок, перед ним несли воєнні знаки, здобуті на ворогові у цій війні і вели забраних у неволю татар».

Річка

Ще один портрет князя з картини «Битва під Оршею». Тут також видно прапорець із його гербом (справа)

Але були у князя й невдачі: за три роки до Ольшаницької перемоги йому не вдалося запобігти татарському набігу  на Поділля. Були й поразки, як, наприклад, у битві на руїнах спаленого татарами Сокаля (серпень 1519). Тоді 20-тисячна орда із царевичем Багатур Гіреєм на чолі вторглася на Галичину, грабуючи воєводства Руське, Белзьке і Люблінське. Три тисячі коронного війська (посполите рушення під проводом великого маршалка коронного Станіслава Ходецького та подільського воєводи Мартина Камєнєцького) не змогли її стримати. До поляків приєдналася служба земська з Волині під проводом князя Острозького та коронні війська на чолі з великим гетьманом коронним Миколаєм Фірлеєм, так що загальна кількість польсько-литовського війська зросла до семи тисяч.

Острозький і Фірлей зустріли татар під спаленим татарами Сокалем, що в Белзькому воєводстві. Князь не хотів давати бою, зважаючи на велику чисельну перевагу супротивника та на те, що довелося б давати бій у незручному, тісному місці. Поляки відкинули його пораду. Острозький радив почекати, поки частина татарських військ переправиться за Буг, щоб побити татар по частинам, або принаймні почекати з битвою до приходу військ коронної оборони поточної, які вів до Сокаля Ян Творовський.

Проте польські командувачі вирішили дати битву на лівому березі Бугу, не чекаючи на переправу татар. Польські війська, засипані градом татарських стріл, не змогли розвернутися у бойовий порядок і понесли при тому серйозні втрати. Бачивши це, князь Острозький переправив своїх вояків іншим бродом і зв’язав татар боєм, що дозволило нарешті польським військам розвернутися до битви. Оскільки татари мали значну кількісну перевагу, а терен був важким для дій лицарської кінноти, польсько-литовські війська були обійдені з флангу. Врешті більшості польських і литовських вояків удалося пробитися з оточення і відійти, але це не змінює факту, що вони були чутливо побиті (польські лицарі могли б бути повністю розгромлені, якби не вчасне втручання князя Острозького). На польсько-литовському боці полягло аж 1200 солдатів, у тому числі загинув син гетьмана Фірлея. Тогочасний полеміст Михалон Литвин писав, що по цій битві «вперше запишався рід Гіреів… милуючись скривавленими воєнними трофеями».

Хроніка

Князь Костянтин Острозький (у центрі) на гравюрі про Оршанську битву 1514 р. З “Хроніки” Марціна Бєльського

Сокаль (як і Вєдроша перед тим) були дошкульними поразками, але у більшості із 63 битв і сутичок із татарами чи Москвою, у яких князь Костянтин брав участь, він був переможцем. Найбільшою його перемогою вважається битва під Оршею 8 вересня 1514 р. Нова війна із Московською державою почалася у 1512 р.: великий князь Василь розірвав мирну угоду під тим приводом, що набіг кримських татар на Московську державу, що стався скоро після перемоги над татарами під Лопушним, був спровокований королем Сигізмундом. Московське військо знову рушило на Литву, і у 1513 р. марно намагалося узяти Смоленськ.

Але наступного року нова спроба була вдалою: 30 липня 1514 р. оборонці здалися великому князеві Василю, і Смоленськ було майже на сто років взято до Московської держави. Велике московське військо рушило вглиб Литви. Проти Великого Князівства і Польщі зібралася сильна коаліція сусідів: Священна Римська імперія, Тевтонський орден і Данія вичікували слушного моменту, щоб також отримати частину володінь Сигізмунда.

Сигізмунд поставив на чолі литовсько-польського війська князя Костянтина. Під його поводом опинилися в тому числі частина командувачів польських загонів, з якими він уже бився пліч о пліч проти татар за два роки перед тим під Лопушним: каштелян Януш Свєрчовський, командир надворної корогви Войцех Самполінський, майбутній коронний гетьман Ян Тарновський. У важкій битві військо князя Костянтина перемогло переважаючого супротивника, показавши високу взаємодію і злагодженість. Треба сказати, що до перемоги князя також призвели помилки московських воєвод. Хоча виснаженому битвою, хоч і переможному, війську князя Острозького не вдалося відбити Смоленськ, небезпека вторгнення вглиб Литви та дальших територіальних втрат на користь Московської держави була ліквідована.

Гравюра

Князь Костянтин Острозький (у правому нижньому кутку, у «руському» шоломі) на гравюрі про Оршанську битву 1514 р.

Оршанська перемога принесла князеві велику славу: сучасники називали його Руським Сципіоном. Хоча більше великих успіхів у війнах із Москвою князь Костянтин не отримав, на визнання його заслуг король Сигизмунд дозволив князю Острозькому звести дві нові православні церкви у Вільні, всупереч забороні будувати нові православні храми у Великому Князівстві Литовському, що була запроваджена ще Ягайлом. Князь Костянтин завдяки своєму впливові при дворі Сигізмунда (у нього склалися особливо дружні стосунки із жінкою Сигізмунда, королевою Боною Сфорца), став покровителем православ’я у Великому Князівстві. В 1522 р. князь Острозький дістав надзвичайно почесний уряд воєводи троцького.

Щедрі королівські жалування та вміле керування маєтками привели до суттєвого примноження князівських володінь, які обіймали більшу частину Волині та значні землі у воєводстві Київському. У 1528 р., згідно із Переписом Великого Князівства, князь міг виставити зі своїх земель 426 вершників, а разом мав близько 41 тисячі підданих. Вони населяли 91 місто та містечко, у тому числі Острог, Дорогобуж, Городець, Здолбунів, Красилів, Полонне, Рівне, Свитязь, Турів, Чуднів і інші. Князь мав палаци у Вільні, Мінську і Луцьку.

Князь Костянтин помер 15 серпня 1530 р. і був похований у церкві Успення Пресвятої Богородиці Печерського монастиря у Києві.

Надгробок

Надгробок князя Костянтина Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври (зруйнований у 1941 р. під час знищення собору)

 

Література

1. Крип’якевич І. Історія Українського Війська. – Львів 1936.

2. Лобин А.Н. Битва под Оршей 8 сентября 1514 года – СПб., Общество памяти игумении Таисии, 2011.

3. Русина О. Україна під татарами і Литвою. – Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 1998.

4. Чаропка В. Уладары Вялікага Княства. – Менск: Полымя, 1996.

5. Dróżdż P. Orsza 1514. – Warszawa: BELLONA, 2000. – (Seria: «Historyczne bitwy»)

6. Poczet hetmanów Rzeczpospolitej. Hetmani Litewscy / Redaktor M. Nagielski. – Warszawa: Bellona, 2006.

 

1 коментар до “Походи й битви гетьмана литовського князя Костянтина Острозького

  1. Діпіл

    Історик Стасіс Дірмантас свого часу стверджував, що славнозвісна Остра Брама у Вільнюсі насправді мала б називатися Острозькою, адже назву одержала від князя Острозького, який буцімто з тріумфом проїхав крізь ще недобудовану браму, повертаючись з-під Орші.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *