Книга про воєнне мистецтво готів. Кілька реплік дилетанта

Жданович О. Зі Скандинавії у Причорномор’я. Військове мистецтво готів на території України. – К., 2017.

Жданович О. Зі Скандинавії у Причорномор’я. Військове мистецтво готів на території України. – Київ: Темпора, 2017. – 96 с. – (Militaria Ucrainica).

У 2008 р. київське видавництво «Темпора» започаткувало видання науково-популярної військово-історичної серії «Militaria Ucrainica». За майже десять років у серії уже вийшло понад два десятки гарно оформлених книг. Це, разом з рядом інших видавничих та інтернетівських проектів, суттєво просунуло справу популяризації знань про військову історію України. У 2017 році серія поповнилась ще кількома виданнями, зокрема, книжкою про воєнне мистецтво готів.

Коли наш сучасник чує слово «гот», то, скоріше за все, згадує оригінальну молодіжну субкультуру, споріднену з рухом панків. Ще хтось згадає спрямовані у небо шпилі готичних соборів, вишукані заломи літер готичного шрифту і «темний» романтизм творів Едгара Алана По та інших представників готичної літератури. Але, напевно, далеко не кожному сьогодні відомо, що усі ці явища західної культури мають дуже мало спільного із готами – народом воїнів, внесок якого в скарбницю європейської і світової культури був унікальним. Коли у 1683 р. командувач переможної об’єднаної армії, король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєський врятував Відень від турків, його прославляли як «готського Марса». На готський культурний спадок претендували шведські королі, австрійські цісарі та німецькі нацисти. Ще у наш час на стінах будинків на Канарських островах пишуть «Fuera godos!» («Геть, готи!»), маючи на увазі іспанців… Читати далі

Іван Гоменюк, Провісники Другої світової

Гоменюк І. Провісники Другої світової. Прикордонні конфлікти в Центрально-Східній Європі. Від розпаду імперій до Гляйвіцької провокації. – Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. – 352 с.

Гоменюк І. Провісники Другої світової. Прикордонні конфлікти в Центрально-Східній Європі. Від розпаду імперій до Гляйвіцької провокації. – Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. – 352 с.

«Провісники Другої світової» – друга книга засновника і редактора історичної фейсбук-сторінки «Пустощі східноєвропейської Кліо», юриста Івана Гоменюка. В даному огляді буде приділено увагу лише моментам, присвяченим військовій історії України, висвітленим у цій книзі.

В розділі, присвяченому німецько-чехословацькому конфлікту за Судетську область, автор описує організацію Варти захисту держави (воєнне формування, яке забезпечувало охорону кордону) в Закарпатті. 30-й батальйон розташовувався в Ужгороді, 31-й у Хусті. Після збільшення чисельності батальйонів ВЗД ужгородський батальйон отримав новий номер 37, а хустський – 38 (с. 30). Читати далі

10 обладунків в Україні

Чим захищали своє тіло воїни, що тисячоліттями билися на території сучасної України? Чи носили рицарські обладунки воїни України? А що одягали на себе члени руської дружини? Чи були панцирі зручними? На ці питання відповідає рейтинг, який спеціально для сайту “Ucraina Inter Arma” підготував Артем Папакін 

Номер 1. Лускатий панцир скіфів і сарматів

Скіфський вершник у лускатому обладунку. Зображення на гребені з Солохи

Скіфи і сармати були кінними воїнами, які вели маневрений бій. Вони швидко переміщалися по полі бою, стріляли з лука, билися списами і мечами. Для цього їм потрібен був захист, який не сковував їх рухів – таким захистом став лускатий обладунок. До шкіряного жилету заклепками чи дротами прикріплювалися невеличкі залізні пластинки з заокругленими краями. Ряди таких пластинок утворювали суцільне металеве покриття, схоже на риб’ячу луску. За отвори у верхній частині луска внапуск рядами кріпилася до підкладки, а нижній край нависав над наступним рядом лусок. Таким чином між лусками не було щілин, куди могли влучити ворожі стріли. Читати далі

Ліноторакс. 10 обладунків в Україні

Номер 2. Ліноторакс

Попередній

Воїн у лінотораксі. Одеський археологічний музей

На Півдні України, починаючи з VII століття до Р.Х. грецькі колоністи почали засновувати власні торгові поселення і поліси. У Тіру, Ольвію, Херсонес, Феодосію, Пантікапей та ін. міста Північного Причорномор’я греки перенесли свою військову організацію і озброєння. Елліни були перш за все піхотинцями, основу полісних армій складали важкоозброєні гопліти, вишикувані у фаланги – тісний стрій у кілька шеренг. Вони мали на озброєнні списи і мечі, а для захисту користувалися круглими щитами, шоломами і панцирами.

У віддалених від Греції та не так багатих причорноморських полісах металеві кіраси були рідкістю. Більшість місцевих грецьких воїнів носила або лускаті скіфські панцирі, або ліноторакси. Слово “ліноторакс” перекладається з грецької як “лляний обладунок” – він дійсно виготовлявся з льону! Читати далі

Лоріка сегментата. 10 обладунків в Україні

Номер 3. Лоріка сегментата

Попередній

“Лоріка сегментата” типу Корбрідж (І–ІІ століття). Сучасна реконструкція. Фото клуб “VEMI – Вексиляція військ Нижньої Мезії”

Пластинчаста лоріка була найкращим обладунком, який виник у могутньому Римі. Успіх римських воїнів на полі бою частково пояснюється досконалим захистом, який давала “лоріка сегментата”. Зображення “сегментати” чітко асоціювалося з образом римського легіонера вже в часи імперії, а завдяки кіно і військово-історичній реконструкції – також у наш час. Винайшли “лоріку сегментату” ще за правління Августа, якого вважають першим імператором, і використовували до ІІІ століття від Р.Х. Такий обладунок носили римські легіонери, що воювали та несли службу в містах сучасного Півдня України – Тірі, Ольвії, Херсонесі. Деталі від обладунку “лоріка сегментата” знайдені археологами, зокрема, у Криму. Читати далі