Моця К. О. Воєнне мистецтво візантійської Таврики наприкінці IV ‒ на початку ХІІ ст.

motsia-disМоця К. О. Воєнне мистецтво візантійської Таврики наприкінці IV — на початку ХІІ ст. / Інститут історії України НАН України. — К., 2016. — 23 с. (дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук)

30 вересня 2016 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4) відбудеться захист дисертації Моці Катерини Олександрівни «Воєнне мистецтво візантійської Таврики наприкінці IV — на початку ХІІ ст.», представленої на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук (07.00.01 — історія України).

Як зазначено у авторефераті дисертації, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що історія воєнного мистецтва ромеїв останнім часом викликає жваву цікавість серед вітчизняних та закордонних науковців. З’явилися спеціальні фундаментальні студії, присвячені воєнній організації, стратегії Візантійської імперії, а також роботи з фортифікації, організації армії, озброєння тощо. Однак, незважаючи на це, кількість досліджень з пропонованої проблематики, особливо стосовно регіональної специфіки та локальних проявів візантійської воєнної доктрини, зокрема в Північному Причорномор’ї та Криму, залишається обмеженою.

Дослідження воєнного мистецтва візантійської Таврики є вагомою складовою реконструкції системи життєдіяльності Імперії ромеїв, а тому становить значний інтерес у контексті висвітлення взаємовпливів «варварських» кочових степових культур і осілих грецьких колоній, зацікавлених щонайперше у вільному народногосподарчому просторі. Це відображає основний напрям зацікавленості центрів античної цивілізації у Тавриці — узбережжі, вздовж якого здійснювався каботаж, що вимагав посилених засобів охорони від сусіднього варварського світу.

Хронологічні рамки дисертації визначаються кінцем IV — початком ХII ст. Нижня хронологічна межа пов’язана з 395 р., коли відбувся остаточний розподіл єдиної Римської держави на Західну та Східну, а Кримський півострів опинився у сфері інтересів Візантії. Верхня хронологічна межа позначена 1204 р., коли з утворенням Трапезундської імперії Візантія остаточно втратила свої позиції у Північному Причорномор’ї.

У розділі «Фортифікація» розглянуто фортифікаційні особливості пам’яток оборонної архітектури Криму, основні напрями оборонної політики Візантії в регіоні та висвітлено питання його військово-інженерного забезпечення. У розділі «Озброєння візантійських військ та їх союзників» шляхом порівняння свідчень письмових джерел та археологічних знахідок у Північному Причорномор’ї визначається озброєння військових сил Кримського півострова. Останній розділ «Військово-адміністративна система, тактика та стратегія Візантії в Тавриці» присвячено адміністративній системі, теоретизуванню щодо можливих тактичних схем бою на визначеній території, розглянуто причини підвищеної уваги візантійського уряду до Таврики і стратегічні плани імперії на період середньовіччя, а також визначена головна тактична армійська одиниця ромеїв на місцевості — варвари-федерати.

З текстом автореферату дисертації можна ознайомитися за посиланням.

З повним текстом дисертації можна ознайомитися за посиланням.

Див. також: Банников А. В. Римская армия в IV столетии (от Константина до Феодосия)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *