Нефёдкин А. Победители легионов. Военное дело готов

победители легионовНефёдкин А. К. Победители легионов. Военное дело готов. – М.: Яуза, Эксмо, 2012. – 224 с. – (Легионы в бою. Римские войны).

Свою чергову роботу Олександр Нефьодкін – відомий російський знавець античної і середньовічної військової історії – присвятив мілітарній історії германського племені ґотів, племені, що зіграло ключову роль у Великому переселенні народів, падінні Римської імперії та формуванні “варварських королівств” у Європі. Значну роль зіграло це плем’я і в історії Північного Причорномор’я, Подніпров’я і Подністров’я, зробивши важливий внесок у формування пізньоантичної черняхівської культури. Здійснювані ґотами воєнні походи ІІІ ст. і переселення на територію Імперії у IV ст. стали причиною підвищеної уваги пізньоантичних авторів до сучасних українських земель. Військова справа ґотів є не новою для О. Нефьодкіна – він вже звертався до цієї тематики раніше у кількох статтях [наприклад, 1].

У вступі розповідається про роль ґотів у європейській історії III–VIII ст., пояснюються хронологічні межі роботи та джерельну базу роботи. Зокрема, О. Нефьодкін пояснює, що вирішив присвятити більше уваги письмовим джерелам у порівнянні з археологічним та іконографічним матеріалом через обмежену кількість останніх. Хоча твердження про бідність та спірність ґотської археології і є правдивим, у деяких розділах книжки відчувається брак узагальнення археологічних даних та співставлення їх іншими джерелами, про що буде сказано нижче.

У першому розділі подається хронологія найважливіших подій ґотської історії після 238 р., коли поява цього германського племені в межах Римської імперії спричинило тривалі “ґотські війни”, і до 550–555 рр., коли візантійська армія розгромила остроґотів і візіґотів в Іспанії та Італії.

Всі відомі на сьогодні відомості щодо військової організації ґотів проаналізовані автором у другому розділі книжки; наступний присвячений з’ясуванню питання розподілу армії ґотів на окремі роди військ, принципи цього розподілу та пропорції між ними відповідно до існуючих згадок античних авторів. У наступних двох розділах зібрані дані щодо одягу, зброї та обладунку, військових інструментів та бойових значках германців III–VII ст. Далі розглядається питання порядку переміщення війська ґотів та використання ними ваґенбурґів.

Чималий за обсягом розділ присвячено тактиці ґотів; тут наводяться цікаві дані щодо дії германців на полях битв III–VI ст. Далі подано інформацію про застосування ґотами облогової техніки та тактики ґотів при облозі та обороні в укріпленнях, а також (у останньому розділі) – про використання судів для здійснення походів по річках та морю.

Загалом, визнаючи доволі цікавий стиль викладення матеріалу та наведення цікавих, маловідомих даних джерел щодо різних аспектів воєнної справи ґотів, слід, як не прикро, відзначити і наявність в книжці недостатньо обґрунтованих авторських висновків. Так, О. Нефьодкін ідентифікує зображений на воїні з фрески з Сіракуз шолом як “бронзовий або золочений” (с. 126), хоча він чітко ідентифікується як тип Інтерсіза, які не виготовляли з бронзи (всі відомі на сьогодні артефакти зроблені з заліза), отже, жовту фарбу шолома (при чому в книзі наведено чорно-білий малюнок) можна пояснити лише позолотою. Сумнівним виглядає твердження, що готські вершники рідко використовували щити (с. 93–94). При доказі цієї тези О. Нефьодкін посилається на кілька свідчень. Перше з них – слова Велізарія з книжки Прокопія Кесарійського “Війна з готами”, які насправді не містять жодної вказівки на відсутність щитів! Фраза “…вершники, якщо не відбувається рукопашна, не маючи чим захищатися від супротивників, що використовують луки, будучи легко обстрілюваними, гинуть” може означати і те, що вершник є більш вразливою мішенню для лучника, ніж піхотинець, про якого йдеться одразу після цитованої фрази [“а піхотинці ніколи не можуть здійснити напад на вершників”, пер. з рос. за: 2]. Другий доказ, що наводиться О. Нефьодкіним, можна відкинути через те, що він стосується не бою, а циркових вправ. При побудові своїх висновків щодо використання щитів у кінноті ґотів автору слід було проаналізувати дані археології; археологам відомі знахідки умбонів щитів та шпор разом, на одній пам’ятці черняхівської культури [наприклад, Тиргшор і Будешть в Румунії, див. 3], що попри висновки О. Нефьодкіна говорить про поширення цього захисного озброєння у готських вершників.

П'єтроаселе

Фрагмент зображення на блюді з П’єтроаселе

На с. 137 (чомусь в розділі “Тактика”) наводиться фрагмент тарілки з П’єтроаселе, яка має, скоріше за все, східне походження, і навряд чи має відношення до теми дослідження. У підписі до цієї фотографії вказано, що воїн “з дивною зачіскою” одягнений у сорочку з хутра, хоча крій і манера зображення текстури “сорочки” скоріше вказує на кольчугу; подібним чином лускату структуру одягу (обладунку?) чоловіка з імператорського диптиха 450 р. (с. 70) автор ідентифікує як… шубу зі шкір!

Схоже на те, що автор ставить знак рівності між рухомим обозом та ваґенбурґом. Перший був у період античності та раннього Середньовіччя обов’язковим атрибутом будь-якої армії при пересуванні та на полі бою, тому наведені на с. 114 дані щодо захоплених римлянами у варварів возів для перевезення зброї не є свідченням про використання готами ваґенбурґів.

Незадовільним слід визнати ілюстративну складову книжки. Зі зрозумілих причин тут немає великої кількості античних зображень, разом з тим книжка містить надто мало реконструкцій зовнішнього вигляду готських воїнів, що є корисним елементом науково-популярної літератури. При цьому два малюнки запозичені з інших видань, а форма щита на одному з них – на с. 7 – протирічить формам, описаним автором на с. 76 і 78.

Разом з тим, слід ще раз наголосити на важливості книжки О. Нефьодкіна та виразити надію на продовження роботи автора над цією цікавою темою та видання нових праць у серії “Римські війни”.

 

Посилання:

1. Нефёдкин А. К. Тактика готов IV века на примере битвы при Салиции (377 г.) // Воин. – 2002. – № 9. – С. 8–11.

2. Прокопий Кесарийский. Война с готами. О постройках. / Пер. С. П. Кондратьев – М.: Арктос. 1996.

3. Магомедов Б. Черняховская культура. Проблема этноса. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2001. – С. 78, 79, 81.

Артем Папакін

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *