Махлаюк А., Негин А. Римские легионы в бою

Легионы в боюМахлаюк А., Негин А. Римские легионы в бою. – М.: Эксмо, 2012. – 512 с. – (Легионы в бою. Римские войны).

Історія римської армії періоду Принципату користується неабиякою популярністю як у західній, так і у російській історіографії. Здавалося б, неможливо по-новому написати книжку про римські легіони. Тим не менш, авторам це вдалося. У об’ємній праці відомі спеціалісти з історії римської армії Олександр Махлаюк і Андрій Негін розглядають без перебільшення усі аспекти формування і функціонування римської імператорської армії І–ІІІ ст. від Р.Х. Обидва автори захистили дисертації на теми, пов’язані з даною книжкою, та є авторами ряду монографій і великої кількості статей з історії римської армії, тому природньо, що результатом їхньої співпраці стала дуже якісна робота.

Книжка поділена на 22 розділи. У першому висвітлюються проблеми військового будівництва часів Гая Юлія Цезаря Августа (Октавіана, 30 р. до Р.Х. – 14 р. від Р.Х.). На відміну від поширеної думки про закладення основ імператорської армії реформами Гая Марія, А. Негін і О. Махлаюк відстоюють точку зору, згідно з якою армія Принципату у загальних рисах була побудована у період Громадянської війни та правління Октавіана Августа, який разом з впровадженням нових принципів функціонування професійної армії залишив і старі звичаї республіканських часів. У наступних розділах розповідається про імператорську стратегію, за якою легіони застосовувалися у період Принципату, роль імператора у армії, та порядок і економічні аспекти формування римських легіонів. Окремий розділ присвячено історії створення та географії розміщення окремих римських легіонів, яка проілюстрована таблицями з інформацією про роки створення, назви, емблеми та місця постійної дислокації легіонів Августа та його наступників. Наступні розділи розповідають про організацію римського легіону, навчання його солдатів, командний склад. Глави 12–20 безпосередньо присвячені діям легіонів під час бою. Автори висвітлюють питання постачання римських легіонів під час війни, походів, тактики легіонів та дії окремих солдатів та їх командирів, їх бойової взаємодії з іншими військовими контингентами, діям під час облоги, турботі про поранених та загиблих. Глава 21 розглядає військове спорядження і зброю римських легіонерів І–ІІІ ст. Остання глава присвячена артилерії римської армії.

Книжка проілюстрована чималою кількістю як автентичних зображень (античних рельєфів, скульптур, монет, фотографій та промальовок археологічних знахідок тощо), так і сучасними графічними реконструкціями зовнішнього вигляду римського солдатів різних рангів і часів, схемами дій оборонної системи, римського легіону в поході та окремих підрозділів у бою. Позитивним моментом книжки слід вважати те, що вона не повторює дослівно попередні напрацювання авторів [наприклад, 1], як це нерідко трапляється у науково-популярній літературі.

Шолом

Шолом типу кулус з Майнцу. Він має широкий напотиличник і козирок, а також мав широкі нащічники.

Разом з тим, у книзі є певні недоліки. Так, у розділі про дислокацію римських легіонів варто було б згадати про перебування вексилляцій одразу трьох легіонів у Північному Причорномор’ї. У розділі про озброєння можна знайти кілька помилкових чи спірних тверджень. Зокрема, на с. 439 стверджується, що упродовж ІІІ ст. пілуми з римській армії були витіснені спікулумами, верутами та плюмбатами. Тим не менш, чимало знахідок пілумів ІІІ ст. [2] та відсутність згадок про використання у римській армії плюмбат перед IV ст. [3] стверджують протилежне. На с. 427–428 повторюється міф про пілум, що гнувся при ударі об щит від ваги самого древка. Якби це було так, по-перше, пілум був би нездатен встромитися у щит, а по-друге, Гаю Марію не потрібно було б удосконалювати його конструкцію заклепкою, що ламалася при ударі. Далі, у двох місцях на с. 437 стверджується, що “меч і кинджал солдати носили на єдиному поясному ремені”, хоча такого не існувало ані в першій половині І ст., коли гладіус і пугіо носилися на двох окремих поясах, ані у другій половині І–ІІІ ст., коли гладіус перекочував на плечову портупею, а пугіо залишився на поясі.

Солдат ІІ легіону Адіутрікс

Солдат ІІ легіону Адіутрікс (допоміжного) з овальним щитом. Аквінкум, кінець І ст. від Р.Х.

Автори стверджують, що пластинчастий обладунок (так звана “лоріка сегментата”) з’явився внаслідок сутичок з сарматами і парфянами (с. 439–440), хоча перші археологічні знахідки такого обладунку походять з Калькрізе – місця ймовірної битви 9 р. від Р.Х. [4, 5], а зображення сягають навіть 14 р. до Р.Х. [6], у той час як зображення і знахідки пластинчастих обладунків сарматів і парфян датовані значно пізніше! Нижче (с. 446) написано: “з широким розповсюдженням в римській армії нового типу шоломів (Weisenau) лінія розвитку італійського шолому була перервана”. У той же час, за загальноприйнятою та однією з використаних авторами типологією Г. Рассела Робінсона, шоломи кінця І ст. від Р.Х. з Гофгайму, ІІ ст. з Геброну, ІІІ ст. з Нідермьормтеру відносяться до імператорсько-італійського типу [7], отже є продуктами еволюції в тому числі італійських шоломів. Крім того, безпідставно стверджується, що такі додаткові елементи захисту шолому, як козирок, широкий напотиличник, великі нащічники з’являються “саме на шоломах Вайзенау” (с. 457), тоді як широко відомі більш ранні шоломи типу кулус, які мали окремі зі згаданих елементів, або й усі разом. Далі, на с. 458 зазначено, що овальний скутум нібито був витіснений всюди, крім преторіанських когорт, прямокутним щитом вже на початку І ст. Натомість відомі як знахідки залишків овальних щитів середини І ст. (Гурзуфське Сідло, Віндонісса), так і рельєфи з зображеннями легіонерів з овальними щитами середини І–ІІ ст. (Аквінкум, Кляйнвінтергайм, Ольвія), а також маса зображень овальних та інших непрямокутних римських щитів цього часу, що не пов’язані з преторіанцями (рельєфи з Трієсту, Гардуну, Туріну, Ефесу). Сумнівним і непідтвердженим джерелами є твердження, що нібито римський легіонер бився, поставивши щит на землю (с. 463).

Посилання:

1. Махлаюк А. В. Солдаты Римской империи. Традиции военной службы и воинская ментальность. – СПб: Филологический факультет СПбГУ, “Акра”, 2006. – 440 с.

2. Bishop M. C., Coulston J. C. N. Roman military equipment from the Punic Wars to the fall of Rome. – London: B. T. Badsford Ltd, 1993. – P. 123.

3. Козленко А. В. Использование плюмбат в римской армии IV–VI вв. // Военная археология. – Вып. 2. – С. 99.

4. Bishop M. C. Lorica Segmentata. Vol. I: A Handbook of Articulated Roman Plate Armour. – London: The Armatvra Press, 2002. – P. 23.

5. Harnecker J. Arminus, Varus und das Schlachtfeld von Kalkriese. Eine Einführung in die Archäologischen Arbeiten und ihre Ergebnisse. – Osnabrück, 2002. – S. 47.

6. DAmato R., Sumner G. Arms and Armour of the Imperial Roman soldier. From Marius to Commodus. 112 BC – AD 192. – London, 2009. – P. 41.

7. Robinson H. R. The Armour of Imperial Rome. – London: Arms and Armour Press, 1975. – P. 70–73.

Артем Папакін

3 коментарі до “Махлаюк А., Негин А. Римские легионы в бою

  1. легионер

    книга прекрасная,написана очень доступно.оссобенно полезна будет для тех кто недавно увлекся римом.а вексиляции трех легионов присутствовали не одновременно,а в разное время,да и “вексиллум”-это сбродный отряд из того что под рукой,а неполноценный легион,не такая уж и важность,что бы упоминать.

    1. A_P

      В тексте написано не “одновременно”, а “сразу”. То есть присутствовали вексилляции аж трёх легионов, об этом можно было и упомянуть.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *