Російсько-польська війна 1792 року і Україна. Частина 2

Андрій Галушка

Схема бою під Зеленцями

Схема бою під Зеленцями

Початок

Бій під Зеленцями

Після успіху під Борушківцями російський командувач генерал Михайло Каховський послав із корпуса генерала Кутузова навздогін відступаючій на захід коронній армії 11-тисячну дивізію генерал-майора Іраклія Моркова з 24 гарматами, посилену козаками Орлова. Загін Моркова мав завдання обійти поляків, що відступали на Заслав через Зеленці і вдарити їм у фланг. Морков повинен був відрізати полякам відступ від Горині, а також захопити їхній табір із військовим реманентом і припасами. Морков швидко вирушив на світанку 18 червня й у 7 годині ранку прибув до Зеленець, де його зустріли 3,000 поляків генералів Юзефа Зайончка та Людвіка Трокіна.

Відділ генерала Зайончека зайняв позицію на горбі при дорозі Полонне-Заслав, з багнистою долиною на лівому крилі, плавним підйомом на правому і лісом у тилу. Трокін і Зайончек не зайняли між тим село Зеленці, а ліс заважав оглядати й передбачати можливий розвиток подій. Польський бойовий порядок складався з кінноти на флангах та піхоти у центрі. Зайончек послав гінця до Понятовського із проханням поспішити на допомогу.

Початок битви

О шостій ранку російські колони розгорнулися під вогнем польської артилерії в бойовий порядок на рівнині, з кіннотою на флангах (Ольвіопольський і Воронізький гусарські полки на лівому крилі, кінні єгері Єлисаветградського полку на правому). В центрі стояла піхота, два єгерських і чотири гренадерських батальйони, із єгерським батальйоном Катеринославського полку у резерві, і ще одним батальйоном катеринославців і ескадроном кінноти в охороні табору. Користуючись відсутністю польської протидії росіяни зайняли Зеленці та розпочали під заслоною села прицільний обстріл польських лав.

О сьомій ранку на поле битви прибув князь Юзеф Понятовський, що призвело до втримання атаки росіян та до очевидного зміцнення польських сил. Ліве крило поляків підпер полк кінноти, праве бригада кавалерії народової генерала Станіслава Мокроновського, а центр посилило ще два батальйони піхоти і 12 гармат. Інші відділи прибували протягом битви і зупинялися під заслоною лісу. Дивізія Костюшка не підійшла під Зеленці, забезпечуючи прикриття від корпусів Дуніна і Леванідова.

Зважаючи на обстріл з боку села, Понятовський наказав очистити Зеленці від ворога. Польська кіннота не змогла виконати цей наказ, і село підпалили. Дим заслонив полякам поле битви. Російська кавалерія вдарили на польську кавалерію правого крила (полк булави коронної). Поляки (напевно через погану виучку) зустріли атаку ворога стоячи на місці, замість того щоб атакувати назустріч ворогові. Полк булави коронної був швидко розбитий та почав панічно тікати.

Перелом у битві

Завдяки втручанню князя Сангушка та офіцерів вдалося повернути кавалеристів, а тим часом російські вершники потрапили під сильний обстріл польської артилерії. Далі по ним з флангу вдарила кавалерія народова Мокроновського, що повернулася з утечі та бажала змити з себе її ганьбу. З фронту росіян атакувала польська кавалерія з другої лінії. Російська кіннота не витримала й відступила, втративши прапор. Щоб закріпити успіх, Понятовський наказав генералу Чапському підтримати наступ, але той зажадав письмового наказу, посилаючись на те, що усний є незрозумілим (Чапський був прибічником Торговицької конфедерації). Таким чином була втрачена можливість повністю розбити російське крило.

Картина Войцеха Коссака «Після битви під Зеленцями»

Картина Войцеха Коссака «Після битви під Зеленцями»

Після артилерійської підготовки у центрі до атаки рушили російські гренадери Катеринославського полку. Три батальйони польської піхоти, що складалися переважно з новобранців, не витримавши сильного обстрілу та штикової атаки росіян, втекли. Утікаюча піхота утворила прогалину у центрі, яку використали росіяни. На додачу, виникло замішання у резервному польському батальйоні. У цей загрозливий пролом у бойовому шикуванні рушив сам Понятовський на чолі двох батальйонів. Незважаючи на сильний обстріл польської артилерії і вогонь поляків, російські гренадери кілька разів піднімалися в атаки на багнети, але без успіху, понесли втрати від польського вогню й були змушені відступити.

На лівому крилі так само почався російський натиск, під силою якого поляки почали відступати. Але росіян вдалося відігнати вогнем артилерії й контратаками піхоти. Польське військо повернуло собі попередні позиції.

Незважаючи на опір росіян на всіх ділянках фронту, Понятовський постановив перебрати ініціативу. Він сформував бойову групу з частин дивізії генерала Вельгорського (3 піхотних батальйони з полків Потоцького, Малчевського і острозької ординації, бригада кавалерії народової Дзєржка і авангард полка Юзефа Любомирського). Польська кіннота відтіснила російську, але генерал Вельгорський, побоюючись, що його піхота поступається російській, діяв самовільно й нерішуче. Завдяки такій передишці Морков зміг переформувати свої відділи. Але російський генерал не почувався впевнено і посилав до Каховського гінців з проханнями допомоги. Морков не отримав допомоги і вирішив вишикувати своє військо в каре та виходити з поля бою.

Кінець битви

Приблизно о 5 годині пополудні битва закінчилася, і поле бою залишилося за поляками. Викрикнуто віват, і по відпочинку, що тривав 2 години, відступ на Заслав відновився.

Поле бою зайняв знову Морков, проголосивши себе переможцем, за що отримав орден Святого Георгія другого ступеня. Він заступив дорогу дивізії Костюшка, що підтягнулася до місця події. Костюшко, оцінивши, що ворог його переважає, після двох годин протистояння відійшов, давши кілька артилерійських залпів по російських лавах. Наступного дня Костюшко приєднався до головних сил коронної армії під Заславом. Пізніше князь Юзеф жалкував, що не дав наказ Костюшкові йти швидше до Зеленців, що могло б привести до повного розгрому супротивника.

Знак ордена «Віртуті Мілітарі» 1792 рік

Знак ордена «Віртуті Мілітарі» 1792 рік

За російськими даними, поляки втратили щонайменше 800 чол., беручи до уваги поранених, і 2 гармати, а росіяни 730 людей. Морков писав цариці Катерині: «неприятель поражений, відкинутий, розбитий, і тим закінчилася безпримірна перемога славних військ вашої Імператорської Величності». Польські роботи пишуть про тисячу загиблих поляків, 3 втрачені гармати, і до двох тисяч російських втрат. Князь Сангушко пізніше казав: «Щастя було на нашому боці, але невміння й недосвіченість вирвали нам з рук повний тріумф».

Битва під Зеленцями стала першою перемогою Війська Польського за багато років, і на честь цієї події король Станіслав Понятовський заснував найвищу військову нагороду Польщі, орден Віртуті Мілітарі. Король писав: «Від часів Яна ІІІ це перша битва, яку виграли поляки без чиєїсь допомоги» – що свідчить скоріше про розпачливий стан польського війська на протязі всього 18 століття.

Відступ коронної армії до Західного Буга

Битва під Зеленцями не зупинила похід росіян на Варшаву, і польське військо продовжило відступ. Спроби зупинити росіян, спершись на фортецю в Острозі були облишені через загрозу оточення. Був ще один шанс дати бій під Дубно, але через брак припасів було вирішено відступати далі на захід до лінії Бугу.

До кінця червня 1792 р. російські війська вступили в Полонне, Острог, Заслав, Дубно, Володимир-Волинський та інші міста, зайнявши значну частину Волині. Коронні війська відійшли за Буг.

Польський командувач князь Юзеф Понятовський, поступаючись кількістю військ головним силам противника, звернувся до свого дядька короля Станіслава з проханням надіслати йому зібрані під Козеницями підкріплення. Але підкріплення не надійшли. Тим часом між Понятовським і Костюшком відбулася суперечка з приводу плану оборони від росіян. Костюшко пропонував зосередити всі сили корпусу Понятовського коло Дубенки, де, як він вважав, буде направлено головний удар росіян. Понятовський одначе наполіг на кордонній стратегії, розосередивши свої дивізії вздовж Буга: свою дивізію під Дорохуськом, дивізію Вєльгорського біля Сідлищ, а дивізію Костюшка коло Дубенки недалеко від Грубешова.

Як виявилося, план Понятовского виявився неправильним. Російський командувач Каховський вирішив форсувати Західний Буг у смузі дивізії Костюшка. Щоб замаскувати напрямок головного удару, він наказав своїм підлеглим генералам Тормасову й Леванідову зв’язати боєм інші польські дивізії, щоб вони не прийшли на допомогу Костюшкові. Польській дивізії у 6 тисяч чоловік протистояло близько 25 тисяч російських солдатів з високим моральним духом після вдалого походу від кордонів Польщі мало не до її столиці. Костюшко всупереч наказу Понятовского не став обороняти переправу через Буг під Дубенкою (російські наративи стверджують, що спроба обороняти переправу відбулася, але поляків було відкинуто). Він відступив трохи на північ, на пагорби біля сіл Волі Хабова й Уханька. Ця позиція буда добре обраною. Ліве крилі польської оборони спиралося на вигин річки Буг, а праве — на ліс та австрійський кордон. Перед польським фронтом лежала багниста долина покрита кущами. Костюшко посилив фронт артилерійськими редутами та піхотними шанцями.

Битва під Дубенкою

Битва під Дубенкою

Битва під Дубенкою

Коронна армія Речі Посполитої (близько 6 тисяч, з яких бойовий склад 5300) мала у своєму складі 2 батальйони піхоти 3 полку генерал-майора Миколая Чапського, 2 батальйони 5 полку фузилерів польного коронного писаря Францішка Жевуського, 2 батальйони 12 полку Яна Мальчевського, 1 батальйон 13 ординації острозької, 1 Українську бригаду кавалерії народової (12 ескадронів) генерала-лейтенанта Стефана Любомирського, 2 Великопольську бригаду кавалерії народової (12 ескадронів) Павла Бернацького, 1 полк передньої сторожі (8 ескадронів) Кшиштофа Дунін-Карвіцького, та 250 гармашів під командою майора Людвіка Добрського із 2 12-фунтовими гарматами, 6 6-фунтовими гарматами, 2 8-фунтовими гаубицями, та 14 3-фунтовими гарматами.

Російська армія, згідно з рапортом Каховського про битву, мала такий склад:

Корпус Кутузова: Катеринославський єгерський полк (4 батальйони), Київський гренадерський полк (4 батальйони), Ольвіопольський гусарський полк (6 ескадронів),  Воронезький гусарський полк (6 ескадронів), Київський карабінерний полк (5 ескадронів), Єлисаветградський кінноєгерський полк (10 ескадронів), Малоросійський козацький полк, 4 донські козацькі полки (Орлова, Астахова, Адріана Денисова і Янова), канонірський полк, інженерна рота генерал-квартирмейстера Якова Пістора, 20 полкових гармат, 24 батальйонних гармати.

Корпус Дуніна: Сибірський гренадерський полк (4 батальйони), Фанагорійський гренадерський полк (4 батальйони), Чернігівський мушкетерський полк (2 батальйони), Сіверський карабінерний полк, Ніжинський карабінерний полк, Харківський кінноєгерський полк, Ахтирський кінноєгерський полк, 2 полки донських козаків (Григорія Грекова і Івана Грекова), бомбардирський полк, 36 полкових гармат, 28 батальйонних гармат.

Крім згаданих частин, могли брати участь, але не згадуються у рапорті Каховського, 2 батальйони Углицького мушкетерського полку, 4 батальйони Білоруського єгерського полку, 2 батальйони Новгородського мушкетерського полку, козацькі полки Кульбакова і Мєшкова.

Польське командування оцінювало чисельність супротивника у 18 тисяч. За штатом мало бути 31 550 із 56 полковими гарматами. Вірогідно, чисельність російської армії могла досягати 25 тисяч, найвірогідніше 20 тисяч.

Російська перша атака

17 липня війська Каховського перетнули Буг. Російський полководець, отримавши інформацію про польську позицію, сказав: «Таку зручну місцевість неприятель уфортифікував з великою охотою». На наступний день близько 8 години ранку першими пішли в атаку російські козаки, а через годину прийшла черга російської піхоти. Ці атаки були відбиті польською артилерією. Понятовскій, коли узнав про цей успіх, але не маючи уявлення про всю ситуацію, наказав атакувати росіян. Костюшко, тверезо оцінивши, не послухався наказу, за що пізніше отримав догану. У російському описі битви ця атака названа розвідкою боєм силами козаків Орлова і Катеринославських єгерів.

Російська друга атака

Здивований силою польського опору, Каховський вирішив дочекатися прибуття військ генерала Дуніна. Пополудні росіяни вишикувалися двома крилами, справа корпус Дуніна, зліва корпус Кутузова, і о 17 годині розпочали нові потужні атаки.

Генерал Михайло Каховський

Генерал Михайло Каховський

Російський бойовий порядок був такий: полковник Салтиков з 2 батальйонами катеринославських єгерів і Орлов з 3 козацькими полками атакував Волю, щоб вибити з лісу польські легкі війська, що прикривали правий фланг Костюшка; ще два батальйони єгерів Катеринославського полку з двома козацькими полками направлено вправо до Уханьки; генерал-майор Бражников поставив батарею з 20 гармат під прикриттям гренадерів В. Зубова; за ними став генерал Морков з кавалерією. Коли підійшли війська Дуніна, то 12 його гармат стали правіше батареї Бражникова, а сам Дунін з 6 батальйонами, 24 гарматами і 11 ескадронами став проти лівого крила Костюшка.

Російський опис твердить, що вогонь польських гармат був розпорошений та неефективний, і тому був швидко подавлений російськими батареями. За польськими даними, від обстрілу постраждала одна гаубиця і загинуло двоє вояків. Російські гренадери (5 рот під командуванням генерала Милашевича, що командував піхотою лівого російського флангу) перетнули заболочену долину та дійшли до польських шанців. Тричі поляки відбили російські атаки фанагорійських гренадерів на Уханьку.

Спроба обходу правого флангу коронної армії

Побачивши, що лобова атака піхоти не досягла успіху, Каховський ввів до бою кінноту. Російський головнокомандувач наказав єлисаветградським кінним єгерам полковника Пальменбаха пройти через територію Австрії та вийти полякам у тил їхнього правого крила. Несподівана поява 1100 російських кінних єгерів викликала паніку серед піхотних батальйонів Чапського й Мальчевського (кінним єгерам навіть вдалося взяти два польських шанці). Але офіцери швидко відновили порядок, і російська атака була відбита залпами польських гармат і рушниць (російський аргумент невдачі кінних єгерів той, що їхні лави були розстроєні взяттям шанців). Полковник Пальменбах був поранений картеччю, упав з коня й був добитий багнетами. На кінних єгерів вдарила свіжа польська кіннота 1 полку передньої стражі генерал-майора Вєлевєйського. Росіяни були витіснені за австрійський кордон.

Завершальна російська атака і відступ коронного війська

На польський центр, скориставшись замішанням на правому польському крилі, вдарили російські гренадери Київського (3 батальйони) і Сибірського (4 батальйони) полків і здобули кілька польських шанців. 2 бригада польської «кавалерії народової» панічно втекла. Костюшко намагається навести порядок, але натовп захопив його за собою. Російські гренадери вдарили на польське праве крило (командування над яким взяв генерал Карвіцький) і змусили його до відступу. Ліве крило оборонялося затято, але через перевагу росіян також було змушене відступити. Незважаючи на відсутність командира дивізії, обидва польських крила, утворивши два великих каре, відступили в порядку після того, як настала темрява (близько 21 години), захопивши з собою гармати крім однієї розбитої та 5 загрузлих у багні. При цьому, оскільки багато тяглових коней гармашів загинуло від російського обстрілу, кавалеристи кінних полків «передньої стражі» дали гармашам своїх коней, щоб вивезти гармати. Два козацьких полки під командою Леслі переслідували ліве крило дивізії Костюшка, а 5 ескадронів кінноти, 3 козацьких полки і 10 піхотних батальйонів під командою генерал-майорів Моркова і Зубова праве крило дивізії (рапорт Каховського пише про переслідування протягом 12 миль та нанесені полякам при цьому втрати), але російське військо зупинилося після бою у селі Уханька.

Польські втрати за польськими джерелами становили близько 800 вбитих і поранених, а на російському боці принаймні вдвічі більше, хоча російські джерела подають польські втрати як 900 вбитих і поранених і 7 гармат, а втрати росіян як 500 чоловік і 640 коней. Про затятість бою свідчить рапорт Каховського фавориту російської імператриці Катерини Платону Зубову: «Незважаючи на нашу повну перемогу, треба сказати про те, що ворожий солдат бився дуже вперто, вміло й стійко (…) Чому сприяв незвично гарний вибір позиції, що нам всіляко перешкоджав. Я маю честь повідомити Вашу Світлість, що більше місяця воюючи з польськими військами, вперше я стояв перед обличчям ворога, що діяв у великому порядку, з запланованою затятістю відбивав атаки та вперто захищався при відході…»

У той же день переправились через Буг російський генерал Леванідов у Опалина і Тормасов у Дорогуска. Коронна армія хоча й чинила сильний опір в обох місцях, але повинна була відступити, оскільки Понятовський побоювався оточення після відступу дивізії Костюшка.

За битву під Дубенкою король Станіслав Август нагородив 80 чоловік орденом Віртуті Мілітарі, а Костюшко отримав чин генерал-лейтенанта і орден Білого Орла.

Кінець війни та другий розподіл Речі Посполитої

Попри те, що польське військо могло успішно опиратися агресорам, польський король Станіслав Август втратив бажання боротися і перейшов на бік Торговицької конфедерації. Станіслав Август змушений був підкоритися вимогам конфедератів та укласти з росіянами перемир’я. У Гродно був скликаний сейм, на якому проголошено відновлення колишньої конституції; Варшава і декілька інших міст були зайняті російськими гарнізонами. Польську армію переформували за російським взірцем, багато її частин розпустили.

Це прискорило другий розподіл Польщі (21 січня 1793 р.), після якого територія та населення Речі Посполитої скоротилося до третини того, що Річ Посполита мала перед першим розподілом 1772 року. Крім того, її незалежність була сильно обмежена.

Річ Посполита після другого поділу (1793)

Річ Посполита після другого поділу (1793)

На початку січня 1793 р. генерал М. Кречетников, призначений командуючим військами на Правобережжі, прибув до Полонного, в штаб російської армії, і розпочав підготовку до опублікування царського маніфесту про включення Правобережжя до складу Росії. З відповідними інструкціями у воєводства виїхали його представники. Польським військам, які присягали на вірність царському урядові, пропонувалося перейти на службу, іншим — протягом місяця залишити межі Правобережної України.

У царському маніфесті від 27 березня 1793 р. засуджувалися здійснювані реформи і прийнята конституція, сейм називався «розбещеним зборищем бунтівників французьких». Маніфест оголошував про включення до складу Російської держави Правобережної України та частини Західної Білорусі: ввійшло 4533 квадратних миль території і 410 міст і містечок. У результаті цієї війни Правобережна Україна за винятком західної Волині увійшла до складу Російської імперії. Вся Волинь стала російською після третього поділу Польщі у 1795 році, таким чином зафіксувавши на більш як сто років особність державного стану Галичини від решти українських земель.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *