Дорошенкова війна 1666–1671 рр. Частина 2

Андрій Галушка

король Ян Собеський

Ян Собеський

Продовження. Початок див. тут.

Західний похід Дорошенка

Погром війська Маховського означав тепер для виснаженої Польщі те саме, що погром під Жовтими Водами й Корсунем за 18 років перед тим. Попри Дорошенкові розрахунки, битва під Браїловом прискорила укладення  угоди в Андрусові (13 січня 1667): розпочиналося перемир’я з Москвою на 13 років. За умовами угоди Лівий берег Дніпра залишався під контролем Москви, Правий – Речі Посполитої. Київ Річ Посполита погодилася залишити в московських руках на два роки, але згодом змирилася з його втратою. Терени Запорожжя мали зоставатися під спільною зверхністю обох сторін угоди.

Андрусівський трактат зустріли однаково неприхильно як гетьман Дорошенко, так і турки й татари.  Для Дорошенка він дуже утруднював його програму з’єднання обох берегів Дніпра під його булавою, а для Туреччини й Криму виникала небезпека постати перед спільним фронтом Польщі й Москви.

Але зречення московського уряду претензій до Правобережної України розв’язувало Дорошенкові руки в одному відношенні: щодо боротьби проти Польщі в союзі з Кримом і Туреччиною. Ще перед остаточним закінченням Андрусівських переговорів він вислав до Криму посольство клопотатися, щоб новий хан Аділь Ґерай (поставлений турками замість скинутого в 1665 Мехмед Ґерая IV) помирився з Москвою і вкупі з ним воював Польщу.

У травні 1667 р. гетьман активізував підготовку до походу проти Речі Посполитої. Були розіслані універсали про мобілізацію козацького війська, котре мало збиратися під Корсунем. До Стамбула вирушило посольство засвідчити готовність прийняти протекцію султана. Мехмед IV позитивно поставився до цієї пропозиції. У серпні гетьман застеріг Яна Казимира, щоб той не чинив шкоди козакам, котрі в минулому перебували в його підданстві, але тепер «заховалися під опіку султана».

В другій половині травня до Дорошенка прибули кілька тисяч татар Батирші-мурзи. На вимогу Батирші, татари разом із уманськими козаками полковника Григорія Білогруда були послані по здобич на захід. Вони вдерлися в Летичівський повіт Подільського воєводства та на Волинь, де захопили численний ясир. У червні кількатисячний чамбул Елле-мурзи й козаки полковника Остафія Гоголя пройшли через Поділля до Тернополя. Протягом липня-серпня татари вчинили спустошливі рейди до Старокостянтинова, Меджибожа, Острога, Заслава, Збаража, Вишнівця й Дубна. Вимушена згода гетьмана на проведення цих походів у західноукраїнські землі призвела до втрати в майбутньому підтримки з боку місцевого населення, що далося взнаки дуже скоро. Зазнавши лиха від татар, посполиті стали шукати захисту в польських воєначальників, чим напрочуд вдало скористався призначений коронним польним гетьманом Ян Собеський.

У середині серпня 1667 р. Дорошенко здобув Чигиринський замок. Після цієї перемоги гетьман посилив облогу польського гарнізону Білої Церкви. Не довіряючи обіцянкам короля надати «удільність» частині козацької України, він силою близько 15 тисяч козаків з 30–40 гарматами разом із 16–20-тисячним татарським військом на чолі з калгою-султаном Кирим Ґераєм на початку вересня вирушив у великий похід проти Речі Посполитої. На поміч йому прийшло три тисячі турецьких яничарів із 12 гарматами. За визнанням Собеського, козаки мали намір іти аж до Вісли. Основні сили козаків і татари просувалися через Старокостянтинів на Тернопіль. Допоміжного удару з боку Подністров’я завдавав Гоголь (до 10 тисяч козацького війська, напевно з кількома гарматами).

Річ Посполита, стомлена недавнім рокошем, не була готова до війни, тому Собеський мусив сам зімпровізувати оборону краю від цієї навали, спершись на підтримку місцевого населення. Вже в червні він повідомив шляхту Руського і Люблінського воєводства про можливу небезпеку. Гетьман енергійно взявся до справи та зумів зібрати 15000 війська (включно із  гарнізонами фортець і приватними військами). Крім того, він наказав озброювати селян, які охоче приєднувалися до війська, збурені недавніми татарськими наїздами.

мапа

Підгаєцька кампанія, осінь 1667 року

Перед підходом з’єднаної козацько-татарської армії Собеський вирішив скористатися досвідом Стефана Чарнецького під час кампанії 1664 р. проти козаків. Собеський розумів, що його сили недостатні для того, щоб розбити козацько-татарську армію Дорошенка у вирішальній битві. З іншого боку, він знав, що головною метою татарів грабунок  і ясир. Також Собеський знав, що якби він спробував затулити шлях вглиб країни армії Дорошенка, ставши в одному укріпленому таборі (як у 1649 вчинив князь Вишневецький у Збаражі), то частина сил супротивника могла б його там легко заблокувати, тоді як татарські чамбули отримали б можливість безкарного плюндрування краю. Саме тому Собеський прийняв рішення, що здавалося б протирічило відомому принципові військового мистецтва про концентрацію власних сил.

Гетьман розділив своє військо на п’ять з’єднань кількістю від кількохсот до пари тисяч жовнірів. Кожна така група захищала певний район або перекривала важливий шлях, опираючись на фортеці Західного Поділля, Волині й Галичини (Кам’янець, Теребовля, Бережани, Дубно, Броди та інші) або ж на укріплений табір. Легко знищити таке з’єднання військо Дорошенка було б не в змозі. При цьому кожна група мали достатню кількість рухомих сил, достатніх для протистояння окремим татарським чамбулам.

Таким чином Собеський хотів змусити свого супротивника розпорошити сили, і нав’язавши йому маневрову війну, знищити по частинам. Поєднання ударної міці польської кінноти з оборонною здатністю фортець повинно було принести добрий результат.

З другою частиною свого війська (числом у три тисячі) Собеський став спочатку під Кам’янцем, куди він дістався 20 вересня 1667 року. Тут він розраховував поставити під загрозу зручний відкритий шлях на Львів. Але Дорошенко з Кирим Ґераєм не піддалися на хитрість. Козацький гетьман і калга вислали до Собеського пропозицію про ведення переговорів, а тим часом їхнє військо 25 вересня 1667 року вирушило з-під Старокостянтинова на захід. Союзники через Збараж і Вишневець дісталися 3 жовтня 1667 р. до Поморян.

Коли Собеський дізнався про появу татар і козаків Дорошенка у Галичині, то 1 жовтня 1667 р. вирушив із військом до Підгайців і став там 4 жовтня 1667 р. табором. Польські сили були на відстані 45 км од головних козацько-татарських сил, загрожуючи їхнім комунікаціям. Розрахунок Собеського був на те, що Дорошенко, впевнений у своїй чисельній перевазі,  вирішить дати йому бій.

Коли татари розпустили чамбули, виявилося, що польські відділи були розташовані так, що нападники скрізь натрапляли на опір. Більшість чамбулів було розбито. Особливо чутливих поразок татари зазнали під Поморянами (хоча, згідно зі Смолієм і Степанковим, татари захопили Збараж, Тернопіль, Зборів і Поморяни), Бучачем і Нараєвом. Лише Зборів здався без бою та був пограбований татарами.

Коли з’ясувалось, що урозсип діяти не вдалося, татарські сили знову об’єдналися з козаками Дорошенка, і 20-тисячне військо націлилося вирушити у напрямку на Львів. Але Дорошенко і калга-султан не могли залишити у себе в тилу, під Підгайцями, армію Яна Собеського (3000 солдатів, 6000 озброєних селян і 18 гармат). Тому було прийняте рішення спершу розбити це польське угрупування, і шлях на Львів було б відкрито. Тим часом Дорошенко послав листи до львів’ян, пропонуючи розпочати переговори про умови здачі міста.

Позицію, обрану Собеським для бою, було зручно обороняти. На північ від Підгайців лежить височина, обмежена з одного боку лісом, а з другого річкою Коропцем. Річечка ця була перегорожена греблями та утворила смугу ставків. Височина перед Підгайцями розділена ярами та струмками на дві частини, східну і західну. При цьому як західна, так і східна частини поля шириною були не більше  від 1 км.

сутичка з татарами

Максиміліан Ґєремський, Сутичка з татарами. 1867 р.

З півдня й заходу Підгайці прикривали густі ліси, а зі сходу болота і глибокі балки. Вздовж західної частини підгаєцької височини тягнувся шлях на Бережани. Собєський заздалегідь провів інженерну підготовку поля бою, звівши два равеліни з гарматами на північ від підгаєцького замку. Одначе до початку бою його військо не встигло закінчити спорудження шанців. Відділи Кирим Ґерая і Дорошенка підійшли до Підгайців вже 4 жовтня, але битва почалася на два дні пізніше – 6 жовтня.

Битва під Підгайцями

Особливості поля бою змусили союзну армію поділитися на два крила. Через те, що поле бою було розділене глибоким яром на дві частини, татари й козаки не були спроможні повноцінно взаємодіяти тактично. Крім того, через малу ширину поля бою козацько-татарське військо не могло використати свою чисельну перевагу: у першому ешелоні могло йти не більше 8–10 тисяч вояків.

Задум Кирим Ґерая й Дорошенка полягав у тому, щоб ударом татарської орди вздовж бережанського шляху по лівому флангу поляків втягнути в бій всі сили Собєського та відволікти їх від спроби козаків здобути Старе Місто Підгайців, форсувати Коропець, вийти на тили розташування Сщбеського та відрізати їх від підгаєцького замку.

Собеський розмістив всю свою піхоту й артилерію у двох равелінах у формі півкола під командою майбутнього гетьмана Яблоновського, тримаючи в резерві всю свою кінноту.

Бойовий порядок поляків мав на меті спрямувати дії татарів і козаків у потрібному для Собеського напрямку, при тому чисельну слабість війська було скомпенсовано польовими фортифікаціями. Треба завважити що польський фронт не перетворювався на одну монолітну лінію укріплень. Якби було так, це змусило б супротивника вдатися до єдиної альтернативи − спроби обходу з тилу. Але два окремих равеліна із досить широким інтервалом між ними створювали ілюзію можливості прориву крізь польські лави. На практиці, як виявилося, фланговий вогонь з укріплень та контратаки кінноти з другої лінії виявилися достатніми для нанесення поразки наступаючим силам татарів і козаків.

Укріплення дозволили Собеському незважаючи на малу чисельність його війська вжити метод економії сил: понад половину його військ складав резерв. Характерним було його постійне відтворення, при тому резервом ставало все, що в цей час не було задіяне на якому-небудь відрізку фронту.

Першим почав наступ калга-султан з татарами. Оскільки татари наступали на вузькому фронті, Собеський зупинив їх вогнем піхоти і артилерії з польових укріплень, а також контратаками кінноти із другої лінії.

У контратаці взяло участь дві третини кінноти Собєського, 13 корогов під проводом поручника гетьманської гусарської корогви Олександра Поляновського. Цим 800 полякам протистояло близько 2 000 татарської кінноти, яка через брак простору не могла реалізувати чисельну перевагу та оточити Поляновського. Тим часом польська артилерія почала вести вогонь через голови своєї кінноти по другій лінії татар і не дала їм прийти на допомогу першій лінії.

В цей час почалася атака Дорошенка на правий фланг Собеського. Проти козаків Собеський кинув решту кінноти, 400 коней на чолі з поручником Вілчковським. Ця атака повинна була дати час польській піхоті та селянам закінчити лінію шанців: довести її до Коропця і перекрити шлях у тил польського розташування.

Атака козаків була підтримана вогнем козацьких гамат, і супроводжувалася спробою сфорсувати струмок вище Старого Міста із метою обійти поляків з тилу. Тут козаки також зазнали невдачі: їх зупинила, крім решти другої лінії, також кіннота, перекинута з лівого крила після того, як там було відбито татарів.

схема підгаєцької битви

Схема битви під Підгайцями 1667 р.

Ці 5 козацьких (панцерних) і татарських корогов, 300 чи 400 коней, атакували загін козаків, що переходив через струмок, і розбили його. При цьому їх атакувала татарська кіннота, що підтримувала наступ козаків, і відрізала їм відступ до правого берега річки. 5 корогов тоді пробилися до групи Вілчковського і разом з нею вдарили на татарську кінноту.

Татари Кирим Ґерая на польському лівому фланзі відступили, і це дозволило полякам разом з селянами і табірною челяддю перейшти у контратаку і відкинути козаків Дорошенка. Козаки, атаковані з трьох сторін, запанікували та побігли, а козацько-татарські резерви через вузький фронт завширшки 1 км не змогли подати їм допомоги.

Невдача козацько-татарського війська, окрім того що штурм добре захищеної позиції супротивника в умовах складної місцевості в принципі справа дуже важка, була обумовлена поганою координацією дій двох частин коаліційного війська.

Через високі втрати Дорошенко та калга-султан відмовилися від спроби досягти швидкого розв’язання бою і використовуючи кількісну перевагу, приступили до облоги польського табору. Втрати поляків також були високими, до 500 чоловік.

Під час цієї облоги польські гарнізони, розсіяні по краю, перекрили лінії постачання козацько-татарського війська. Крім того, запорозький кошовий отаман Ждан Ріг (Іван Кириленко) і харківський полковник Іван Сірко, союзник Речі Посполитої, з 2000 запорожців вдерся до Криму і користуючись з відсутності на півострові серйозних військових сил, пограбував і розорив край так, що там залишилися «тільки пси й коти». Прорвавшись через Перекоп, козаки зруйнували м. Арбаутук, вбили понад 2 тис. чоловіків, захопили в рабство 1,5 тис. жінок і дітей, звільнили 2 тис. невільників і з тріумфом повернулися до Січі.

крилата кавалерія

Татарська кіннота. З картини Йогана Філіпа Лемпке. 1684 р.

Ця звістка підірвала бойовий дух татар, які були з Дорошенком, і відібрала у них охоту далі воювати в Галичині. Вони почули недовір’я до своїх союзників козаків. Багато почало тікати з табору додому. Повторилася типова в історії татарсько-українських союзів картина: незалежно від своїх союзників Кирим Ґерай почав 16 жовтня переговори з Собеським, і всього за яких чотири години вже був готовий трактат про «вічну приязнь і непорушний мир»; а щодо козаків, то вони мали б залишатися в польскім підданстві на умовах, які мусила виробити спеціальна комісія. Угода також передбачала обмін полоненими.

Під час переговорів татари зокрема запропонували союз проти Росії. Згідно з цими угодами, в обмін на “подарунки” татари повинні були утриматися від набігів, і також утримувати від нападу Буджацьку і Добрудзьку орди, які не визнавали зверхності кримського хана. У окремому універсалі 18 жовтня 1667 року було дозволено татарам повернутися у Крим разом із захопленим ясиром. Тому, повертаючись назад, татари лише на Покутті спустошили близько 300 сіл.

Дорошенко опинився в настільки небезпечній ситуації, що мусив наспіх копати окопи, щоб захистити свій табор від недавніх союзників. Коли на третій день Кирим Ґерай запропонував своє посередництво, то Дорошенкові не залишалося нічого іншого, як приступити й собі до переговорів із Собеським.

Через три дні, 19 жовтня 1667 року, дійшло до угоди: Дорошенко і все Військо Запорозьке обіцяли підданство королеві й відмовлялися на майбутнє від усяких інших протекцій; поміщики могли вільно вертатися до своїх маєтків; коронне військо не повинно було входити до козацької України; польська залога в Білій Церкві мала бути зменшена, остаточну полагоду відносин відкладалося до найближчого сейму. Пакт був скріплений взаємною присягою Дорошенка й Собеського.

Через брак достатніх сил підгаєцька кампанія не могла принести тривалої політичної користі Речі Посполитій. Єдине, чого вдалося добитися Собеському, це запобігти надмірним людським і матеріальним втратам. З іншого боку, можна лише уявляти, за словами відомого дослідника Дмитра Дорошенка, яким важким ударом для Дорошенка став «такий фінал кампанії, до якої він старанно приготовлювався цілий рік з напруженням усіх своїх сил!»

Цікаво, що радянська “Історія Української РСР” згадує про цю битву як про перемогу Дорошенка: «Наступного року поблизу Підгайців полки Дорошенка і татарські загони знову оточили військо Речі Посполитої і завдали йому поразки».

Козацькі літописи про Підгаєцьку кампанію

Літопис Самовидця:

Того ж року гетман Дорошенко татарской сторони, затягнувши орду з Ґалга солтаном и инними султанами великую потугу на ляхов и искупивши войско свое козацкое, ходив противко ляхов, але оного в Полщу не допущено, бо войско стояло под Подгайцами. И так видячи албо маючи відомость певную, же орди великіе вишли, стали жолніре по фортеціях, а гетман коронній Ян Собескій з войском стал в Подгайцах, которого орда з Дорошенком облегли и там чрез немалій час держали в облеженю. Що и далій может бы не приступала орда до трактатов, доказуючи своего, але татаром стала помішка в Криму, бо запорожці з Сірком кошовим ходили в Крим, которих зостріл хан з ордами у Перекопу, где, давши бой, козаки орду зламали, и мусіл хан уступати, и орда розно пойшли каждій до жони и дітей. Итак козаки тиждень Крим пустошили, палили села, и узявши немалую здобич, повернули на Запорожже. О чом почувши орда, учинивши згоду з гетманом коронним, и повернули у Крим, а гетман Дорошенко до Чигирина.

Літопис Грабянки:

Того ж року гетьман Дорошенко з дружніми йому татарами обліг в Підгайцях коронного гетьмана Яна Собецького, що простував на Україну. Ляхам довелось вельми сутужно. Та коли до татар прийшла звістка, що Сірко із запорізькими козаками гостює в Криму, то орда й Дорошенко нашвидку замирилися з коронним гетьманом. А хан, хоч і перестрів козаків під Перекопом (він там став з тими ордами, що залишалися в Криму), хоч і звів з ними битву та багатьох перебив, все ж не переміг козаків. Козаки перемогли його і змусили спершу відійти, а потім присилувати і втікати. Орда кинулася від Перекопу рятувати своїх жінок та дітей та спасатися в горах. А козаки більше тижня по Криму гуляли, села палили, Крим пустошили. А взявши чималу здобич, повернулися на Запоріжжя. Саме з причини цього розгрому опісля і орда і Дорошенко підтвердили своє перемир’я з коронним гетьманом.

Літопис Величка:

Трактат із солтаном Калгою

Оскільки його милість солтан Кирим Ґерай Калга ввійшов сюди, в держави його королівської милості і Річі Посполитої, з військами кримськими, ногайськими, буджацькими, білогородськими не з іншим наміром, тільки з тим, щоб постановити й підтвердити давні пакти, за багато років перед тим утверджені з його милістю королем і Річчю Посполитою іменем теперішнього його милості хана, його наступника, також і цілого Криму, а особливо ті, які недавно постали з його милістю ханом та з Іслан-Гереєм, що пішов із цього світу, як і наступником його, ханом, його милістю Мехмет-Гереєм. Отож, зійшовшись між собою тут, під Підгайцями, його милість пан гетьман від імені його милості короля й цілої Річі Посполитої та його милість солтан іменем його милості теперішнього хана і його наступника на потім, як і цілого Криму, і всіх їхніх милостей, присягалися, вмовившись разом, до вічної приязні і на вічно нерозривний мир.

фото костелу

Костел в Підгайцях

По-перше, все, що тільки сталося поміж обома народами, як у минулу зиму, так і в теперішні часи, пустили у вічну непам’ять, віддавши те на таємний суд Божий. А щоб не доходило в подальшому до такого розірвання приязні, його милість пан гетьман вимагає під присягою, що коли б мали заходити коли-небудь і які-небудь оказії, незгоди або претензії поміж згаданими державами, має вирішуватися це через послів, і до їхнього повернення все повинно лишатися у спокої, і не повинні виявлятися знаки неприязні.

А що його милість солтан обіцяє й присягається іменем його милості теперішнього хана і його наступників, як і цілого Криму, бути ворогом ворогів його королівської милості і Річі Посполитої, ставати з військами, яких його королівська милість та Річ Посполита потребуватиме на будь-яку послугу Річі Посполитої, то навзаєм і його милість гетьман обіцяє й забезпечує іменем його королівської милості й Річі Посполитої віддавати подарунки згідно з давніми звичаями, що належать їхнім милостям ханам і кримським ордам, починаючи від того поприсяження зобопільної дружби. На знак того й задля вічної приязні з його милістю ханом і цілим Кримом він ординує при його милості солтані і своїх людей, щоб перебували біля його милості хана,— вони так довго мають там залишатися, доки не повернеться до його милості хана посол, виправлений на сейм за подарунками. Зате його милість хан не посилатиме без відома й приязної волі його королівської милості та цілої Річі Посполитої жодних військ в Україну і в держави його королівської милості. А що деякі орди буджацькі, білогородські, також ногайці й немала частина оракулів, візабетелів не визнають себе в послушенстві його милості хана, то й тоді його милість солтан убезпечує його милість пана гетьмана й упевнює, що коли б згадані свавільні орди входили малими чи також великими купами в держави його королівської милості, то його милість солтан іменем його милості хана обіцяє їх присмиряти, жодної не виказуючи протекції і не допускаючи з’єднуватися з ними своїм військам.

Оскільки на прохання його милості хана і солтана Калги його королівська милість і Річ Посполита приймає козаків до ласки як своїх власних підданих, аби задовольнялися вони тим, що їм декларуватиметься призначеною від його королівської милості комісією, і хай ствердять свою покірність у тому присягою. Обіцяє його милість солтан для утвердження ґрунтовнішої приязні і братерської вірності справити у його милості хана, щоб в’язнів, побраних під Браїловом, тобто пана Маховського й інших, які вже відзиваються й відзиватимуться, його милість хан повернув до Польщі, а його милість пан гетьман навзаєм обіцяє випросити у його королівської милості, щоб той на знак щирого братерства з його милістю ханом наказав випустити на волю татар, різночасно побраних в ув’язнення.

Його милість солтан убезпечує, що він з усіма ордами правдиво обіцяє його милості панові гетьману — як з цього місця, так і повертаючись до Криму,— не дозволить він чинити зі свого відома жодних набігів у будь-який бік і взагалі закаже, аби не ходили; свавільників же своїх зволить громити і на знак ґрунтовнішого братерства має ствердити те присягою. На що для кращої віри з підписом рук наших притискаємо й печатку. Даний під Підгайцями вересня 16 дня 1667 року.

Гіт-Герей солтан; Керим-Герей Калга, солтан великих орд кримських; Якки-Герей; Гем-Герей; Сирам-бей; мурза Забей Карачага; Маутша-мурза; Мадукала; Адиша-мурза; Мах-мурза; Мит Гієткша Мурта.

ТАТАРСЬКА ПРИСЯГА

Присягаємо єдиному господові Богові, тому, який створив небо й землю, море й усе, що ми дотримуємося загалом і зокрема всього, що є в тих пунктіх, які описано й висловлено в підписанім трактаті. А коли будь у чому не дотримаємо й зламаємо нашу присягу, хай нас той господь Бог, до якого взиваємо, покарає на цьому й на тому світі; і покарає нас завжди і нащадків наших, наче ворожою шаблею. І чинимо це іменем його милості хана, солтана Калги, Нурадина від імені Криму і всіх орд, що знаходяться під державою його милості хана.

ПІДГАЄЦЬКІ ПАКТИ, постановлені з його милістю паном Дорошенком, гетьманом запорозьким

Ясновельможний його милість пан великий маршалок і польний коронний гетьман, пізнавши щиру готовність його милості пана Петра Дорошенка, гетьмана війська його королівської милості Запорозького, до послуг його королівської милості й Річі Посполитій і маючи його запевнення, що не з війною, але з проханням благають ласки його королівської милості й Річі Посполитої, обіцяє згаданому панові гетьману з військом його королівської милості Запорозьким подати прохання до його королівської милості й Річі Посполитої, аби все те, що сталося дотіль, його королівська милість і Річ Посполита піддала цілковитому забуттю. А щоб це його милість король та Річ Посполита ясніше побачили, його милість пан гетьман запорозький і Запорозьке військо обіцяють відтепер цілковите й вірне підданство його королівській милості й Річі Посполитій, щире бажання на всілякі послуги і вирікається на потім всіляких протекцій, покладаючи свою безпеку на саму тільки ласку його королівської милості й Річі Посполитої. І щоб бути достойнішими її, зобов’язується всім панам, як дідичних добр, так і державних добр його королівської милості, чи їхнім намісникам, давати допомогу для їхнього безпечного мешкання в домах, за винятком того, про що покірно просять, аби козаки й їхні хутори були вільні.

А оскільки ясновельможний його милість пан великий маршалок і польний коронний гетьман не має повної сили на заспокоєння претензій його королівської величності Запорозьких військ, то всі їхні вимоги відкладає до найближчого сейму, на який військо його королівської милості Запорозьке зашле своїх послів і проситиме комісії, в чому їм допоможе ясновельможний його милість пан маршалок. Між тим він убезпечує Запорозьке військо, що до комісії не вводитиме коронних, його королівської милості, військ у жодне місто, нікуди, де тільки мешкають козаки, що належать до Запорозького війська. Навзаєм і запорозькі війська не повинні вимагати жодних міст, у яких досі козаків не було. А що то за міста, має бути висловлено особливим актом.

Через те, що білоцерківська залога не може мати достатнього утримання без утиску людей Запорозького війська, лишаючись у такому числі, як і в Білій Церкві, так і в інших містах, то його милість пан маршалок на прохання його милості пана гетьмана Запорозького війська і цілого війська згоджується послати офіцера до його милості пана Стахурського з розпорядженням, щоб частину людей спроваджено з Білої Церкви, суворо наказавши, аби його милість пан комендант, лишаючись у Білій Церкві, у найменший спосіб не важився чинити жодної кривди людям, що належать до Запорозького війська, під загрозою військового суду. Тим же розпорядженням накаже панові коменданту, щоб як церковні речі, так і те, що взято в полковника паволоцького, віддав цілком, кому належить, без усілякої відволоки, аби всі покривджені були задоволені.

Ці пункти мають бути зараз зміцнені присягою з боку його королівської милості й Річі Посполитої через ясновельможного його милості пана великого маршалка і коронного польного гетьмана та їхніх милостей панів комісарів, призначених до трактування, а з боку війська його королівської милості Запорозького через його милість пана Петра Дорошенка, гетьмана, обозного військового, генеральних суддів, осавулів, сотників і всіляку старожитну старшину, та стверджені, згідно з писаною формою. Даний під Підгайцями, 19 жовтня, дня, 1667 року.

ПРИСЯГА ВІЙСЬКА його королівської милості Запорозького

Я, Петро Дорошенко, гетьман війська його королівської милості Запорозького, всі обозні, судді, осавули, полковники, сотники і всі разом старшини своїм і цілого війська його королівської милості Запорозького іменем тих, що лишаються як тут, в обозі під Підгайцями, так і тих, що лишились удома, котрі є тепер і котрі будуть на потомні часи, присягаємо панові Богові святому, єдиному в святій трійці, перед найсвятішою Дівою і всіма святими, що як і предки наші, які мали повну силу і начальство від многовладних найясніших польських королів та Річі Посполитої, своїх дідичних панів, так і ми будемо постійно й тривко почуватися в тому-таки вірному підданстві його королівської милості та Річі Посполитої, обіцяючи його королівській милості та Річі Посполитій всілякі щирі та зичливі послуги, вирікаючись усілякої сторонньої протекції своїм і наступників наших, належних до військ його королівської милості, іменем. Зі сторонніми без відома його королівської милості не матимемо кореспонденції ані посольства, але покладаємо все наше майно і власне здоров’я його королівській милості та Річі Посполитій в надії, що його королівська милість, пан наш милостивий, та Річ Посполита милостиво вдовольнять наші прохання. А ми все те, що висловлено в пунктах, написаних під Підгайцями, і те, що зараз обіцяємо, утверджуємо нинішньою клятвою. А коли б не дотримали в будь-чому, хай покарає нас господь Бог на душах, тілах, дітях, майні нашому тепер і на потомні часи. Постановивши ці вищеописані Підгаєцькі пакти, гетьман Дорошенко з козаками, Нурадин-солтан з татарами, а гетьман польний з поляками роз’їхалися з-під Підгайців по домівках.

А на цьому боці Дніпра, того ж 1667 року, приятель гетьмана Брюховецького отець Методій, єпископ оршанський, могилевський та мстиславський, прибувши з Москви, поїхав у Гадяче в Пилипівський піст на святого Миколу, щоб відвідати свого друга Брюховецького, з яким, відновивши давню дружбу, прийшов і в таке приятельство, що прирік на одруження з братаничем Брюховецького і дочку свою Методіївну. Після цього сватання вірність Брюховецького до царської величності відразу почала перемінюватися і ховано хилитися до зради.

Завершення

5 коментарів до “Дорошенкова війна 1666–1671 рр. Частина 2

  1. Василь

    Вітаю, п.Андрію то виходить це Ви автор кількох статей в укр. вікі присвяченим військовому протистоянню між Правобережним гетьманатом, Річчю Посполитою, Османською імперією та Кримським ханством.

    1. A_P Автор запису

      Так, статтю створено автором на основі написаних ним у 2008 році статей української Вікіпедії

    2. Андрій

      Так, я вирішив для сайту “Українська військова історія” зробити таку компіляцію, щоб викласти матеріал, зібраний мною колись для Вікі, в одному наративі. Коли писалися статті для Вікі, я поставив перед собою завдання створити в ній “проект”, присвячений війнам Речі Посполитої чз Кримським ханством. В принципі, на моїй сторінці в Вікі є посилання на всі статті, які я створив тоді (був у мене такий “творчий етап”) – як Вам цікаво, подивіться, там є й дещо теж на інші теми

  2. Василь

    Дякую. Дуже інформативно, тим більш тема мало висвітлена. І до речі, на мою думку більш логічніше писати шляхта а не поміщики.

    1. A_P Автор запису

      Не зовсім так. Шляхта – це юридично оформлений соціальний прошарок, а поміщики – майновий. Не кожен шляхтич володів маєтком з кріпаками, щоб бути поміщиком.

Залишити відповідь до A_P Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *