Польські легіони 1914–1918 рр. Polish Legions 1914–1918

Артем Папакін

Солдати ІІ бригади Легіонів на Буковині. 1915 р.

У липні (серпні за новим стилем) 1914 р. розпочалася Перша світова війна, що застала українські землі поділеними між монархіями Габсбургів та Романових. У Галичині, що перебувала у складі Австро-Угорщини, до боротьби з російською армією у лавах окремих національних формувань стали як українці, так і поляки. Ще перед війною завдяки прихильному ставленню влади постали польські парамілітарні організації, що зосереджували патріотичну молодь. Напередодні війни в Галичині створено польські спортивні та парамілітарні об’єднання “Стрілецький Союз” (“Związek Strzelecki”), “Польські стрілецькі дружини” (“Polskie Drużyny Strzeleckie”), “Бартошові дружини” (“Drużyny Bartoszowe”), що готували стрільців, підофіцерів та офіцерів для служби у майбутній польській армії. Влітку 1914 р. з членів цих організацій, що нараховували кілька десятків тисяч молодих людей, командування австро-угорської армії дозволило формувати добровольчі підрозділи, виділивши для керівництва ними фахових офіцерів з рядів регулярної армії. Головною метою підготовки польських стрільців стала їх участь у війні проти Росії з метою звільнення Царства Польського з-під влади Романових.

27 серпня (н. ст.) 1914 р. Головне командування австро-угорської армії видало наказ про формування двох “Польських легіонів” – Західного у Кракові та Східного у Львові, по 2 полки піхоти та 2-3 ескадрони кавалерії в кожному. В ході війни польські підрозділи мали підбурити польське населення Російської імперії на повстання, а їх ряди повинні були швидко поповнитися за рахунок поляків імперії. Однак повстання у Царстві польському не відбулося; сформувати два легіони також не вдалося через загрозливу для Австро-Угорщини ситуацію на фронті. Сформовані на той час 2-й та 3-й піхотні полки з підрозділами кавалерії та артилерії у вересні 1914 р. були відправлені на фронт до Карпат. У березні 1915 р. ці частини зосередилися в районі Коломиї, де були об’єднані в ІІ бригаду Легіонів (І-а бригада воювала в цей час у Царстві Польському), відому також під назвою “Залізна”, або “Карпатська” бригада. Польські легіонери, зокрема улани, прославилися у боях з російською армією на Буковині.

Восени 1915 р., після перенесення бойових дій далі на схід, всі формування Легіонів (15 тис. чол.), до яких приєдналася нещодавно утворена ІІІ Бригада, перебували на позиціях на Волині. Легіонери відзначилися у боях під Костюхнівкою під час російського наступу 1916 року.

5 листопада 1916 р. на землях, зайнятих військами Центральних держав, монархи Австро-Угорщини та Німеччини проголосили створення Польського королівства. Було створено військову комісію, яка мала формувати “Польську збройну силу” (“Польський вермахт”) – союзну Німеччині та Австро-Угорщині армію. У вересні 1916 р. Польські легіони були виведені з фронту з метою доукомплектування та перетворення на Польську силу збройну. Однак у липні 1917 р. солдати І та ІІІ Бригад за ініціативою Ю. Пілсудського відмовилися присягати на вірність Німеччині, очікуючи поступок у вирішенні польського питання, і Легіони було ліквідовано. На підставі ІІ Бригади та інших солдатів, що склали присягу, було створено Польський допоміжний корпус (7,5 тис. чол.), який в жовтні 1917 р. був відправлений на Буковину.

Ю. Пілсудський з солдатами 4-го полку піхоти Легіонів. Волинь, 1916 р. З колекції автора.

Хоча Польські легіони були підпорядковані австро-угорському командуванню, поляки все ж утворили власну національну владу над військом – Головний національний комітет (Naczelny Komitet Narodowy), та власне командування – Команду легіонів (Komenda Legionów Polskich). Національний характер з’єднання полягав у тому, що легіонерам дозволялося офіційно користуватися польською мовою, мати власні однострої, а також у зобов’язанні австрійців використовувати Легіони лише на Східному фронті проти російської армії, тобто лише у боротьбі на старих землях Речі Посполитої. Легіонери довго не хотіли приймати стандартну австрійську військову присягу, вимагаючи додати до неї присягу на вірність Польщі.

Австро-угорська влада пов’язувала питання про озброєння та обмундирування Польських легіонів з питанням складання ними присяги, тому на початку війни легіонери відчували серйозні проблеми з постачанням. Спочатку зброю, мундири і спорядження закупав Головний національний комітет на добровільні пожертви: внаслідок нестачі коштів легіонери у 1914 р. були озброєні у застаріла однозарядні гвинтівки системи Верндля (1873/77 рр.) та трофейні російські гвинтівки Мосіна (1891/1910). Кавалерія відчувала брак коней, артилерія – гармат і снарядів. З середини вересня деякі польські підрозділи все ж отримали гвинтівки Манліхера (1895 р.) (кавалерія – карабіни Маннліхера), а після сформування ІІІ Бригади її солдати деякий час вживала російські гвинтівки. Командири та улани Польських легіонів застосовували також пістолети Штайєр (1907 р.) та револьвери Раста-Гассера (1898 р.). Холодною зброєю служили австрійські шаблі зразка 1861 р. у офіцерів та кінноти, піки уланів та тесачні баґнети до гвинтівок. На озброєнні польських солдатів були також кулемети Шварцльозе (1907/12 рр.), а нові формування отримували вже російські трофейні “Максими” та дещо пізніше – німецькі “Максими” (1908 р.). Артилерія мала на озброєнні австрійські мортири, 37-мм та 70-мм (1875 р.) гірські гармати, 90-мм гармати (1875/96 рр.), а пізніше польові 80-мм гармати зразка 1905 р.

Кокарда Польських легіонів. 1914–1917 рр.

Неунормована система постачання до Легіонів спричинила те, що на початку війни кожна парамілітарна організація вдягала своїх членів у власні однострої. В результаті цього влітку – восени 1914 р. легіонери носили стрілецькі капелюхи, “мацеївки”, та “рогатівки” “Бартошових дружин”, а пізніше солдати І та ІІ бригад теж мали різні однострої. У серпні 1914 р. було створено Польську військову інтендантуру, яка займалася пошиттям військового одягу – всього до Легіонів потрапило близько 12 тис. кашкетів, 3,4 тисяч пар кітелів і штанів, 1 тис. шинелей та 1 тис. чобіт. А у вересні та жовтні 1914 р. поляки отримали перші надходження від австрійського командування: кілька тисяч мундирів для піхоти, 500 кавалерійських одностроїв, 21,5 тис. пар взуття. Легіонери І бригади носили переважно стрілецькі однострої, а в ІІ бригаді було заведено мундири, що більш нагадували австрійські. Кітелі мали австрійський крій, але відрізнялися відкладним коміром, штани легіонерів носилися з обмотками. Характерною особливістю солдатів ІІ бригади були кашкети “рогатівки” – вони мали квадратний верх, але в іншому (відвороти з двома ґудзиками, дашок) були подібні до австрійських кепі. Однак символом Польських легіонів залишалися “мацеївки” – кашкети з м’яким круглим верхом, які носили у всіх трьох бригадах. Кашкети Польських легіонів оснащалися орлами-кокардами з білого металу. На відміну від австро-угорської армії, в Легіонах не носили пояси з зображенням державного герба, натомість використовували кавалерійські одношпенькові пояси. Відзнаки військових посад, як і в австрійській армії, розміщувались на комірі. У ІІ Бригаді це були кольорові петлиці з зірками і галунами. Решта військового спорядження (рюкзаки, сухарні сумки, намети, лопатки, патронні сумки) була аналогічна австрійському.

Під час спроби формування “Польського вермахту” у підпорядкуванні німецькому командуванню (1916 р.) настали зміни як в озброєнні, так і обмундируванні Польських легіонів. Протягом грудня 1916 – лютого 1917 рр. проведено переозброєння легіонерів у німецьку зброю (гвинтівки Маузера 1898 р., кулемети Максима 1908 р.). Після ліквідації Легіонів створений у 1917 р. Польський допоміжний корпус був знову підпорядкований австро-угорському командуванню. Це призвело до нового переозброєння у гвитнівки і карабіни Маннліхера, до того ж польські частини отримали пістолети Фроммера та 100-мм легкі гаубиці зразка 1914 р.

Імператор Карл І оглядає Польський допоміжний корпус. Буковина, грудень 1917 р.

У 1916–1917 рр. відбувалися зміни в одностроях Легіонів, що мали на меті виробити нову уніформу Польською сили збройної. Спочатку було впроваджено нову систему розрізнення військових посад: зірками та “змійками” на комірі та скісними і прямими смугами на погонах, а також випушки за родами зброї. Здійснено також спробу запровадити нову “рогатівку”, що не мала відворотів, однак її носили лише у 1916 р. солдати новосформованого 4-го полку піхоти, в решті частин кашкет не прижився. В квітні 1917 р. було запроваджено цілком новий мундир. Солдати отримали кітелі без верхніх та з прорізними косими нижніми кишенями, офіцери – з накладними верхніми та нижніми. Улани носили екстравагантні двобортні мундири зі стоячими комірами. Головним убором всіх без винятку легіонерів стали “мацеївки” з коронованими орлами (для офіцерів – додатково зі срібною розеткою нижче кокарди та галунним ременем). Відзнаки рангів у вигляді стрічок і зірочок були переміщені на погони – прямокутні у солдатів і унтер-офіцерів, трилисті у офіцерів та генералів. Випушки родів військ і в офіцерів, і в рядових розміщувалися на кишенях, комірі, манжетах та погонах.

У лютому 1918 р. до солдатів Польського допоміжного корпусу дійшли звістки про віддання Холмщини та Підляшшя Українській Народній Республіці (за умовами Брестського миру УНР з Центральними державами). Після наради офіцерів було прийняте рішення перейти на російську сторону фронту. Ввечері 15 лютого 1918 р. два піхотних полки корпусу, саперна та дві технічні роти під командуванням полковника Юзефа Галлера після сутички з австро-угорськими частинами перейшли фронт під селом Раранча. У Хотині колишні легіонери дізналися про існування неподалік, у Сороках, 2-го Польського корпусу зі складу колишньої російської армії, та приєдналися до нього. Спочатку з’єднання існувало в складі 2-го корпусу як Окрема Карпатська бригада, однак пізніше його солдати були розподілені між частинами корпусу. 12 травня 1918 р. під Каневом німці роззброїли 2-й Польський корпус. Залишки ж Польського допоміжного корпусу, що не перейшли фронт під Раранчею, були ліквідовані, а їх солдати – інтерновані. Влітку – восени 1918 р. у Польщі йшло формування Польської збройної сили, однак вона так і не стала справжньою армією. Лише у листопаді 1918 р. її солдати стали частиною армії незалежної Польщі.

Література:

Руккас А. О. Польські легіони на фронтах Першої світової війни // Перша світова війна і слов’янські народи: Матеріали наукової конференції. – К., 1998. – С. 165–170.

Czerep S. II Brygada Legionów Polskich. – Warszawa: Bellona, 2007.

Czerep S. Bój II Brygady Legionów pod Rarańczą z 15 na 16 lutego 1918 r. // Zeszyty naukowe filii UW w Białymstoku. – 1988. – Zeszyt 60. Humanistyka. – T. XI. Dział H – Prace Historyczne. – S. 135–153.

Konstankiewicz A. Broń strzelecka i sprzęt artyleryjski formacji polskich i Wojska Polskiego w latach 1914–1939. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2003.

Lipiński W. Walka zbrojna o niepodległość Polski w latach 1905–1918. – Warszawa: VOLUMEN, 1990.

Olejnik K. Dzieje oręża polskiego. – Toruń: Adam Marszałek, 2004.

Rzepecki J. Rodowód wojska Drugiej Rzeczypospolitej. – Warszawa: Bellona, 1998.

Sienkiewicz W. Bojowo i lirycznie. Legiony Piłsudskiego. – Warszawa: Demart, 2010.

Wrzosek M. Polski czyn zbrojny podczas pierwszej wojny światowej 1914–1918. – Warszawa: Wiedza Powszechna, 1990.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *