Війська Османської імперії в Галичині, 1916–1917 рр.

Огляд турецьких військових частин. Галичина, 1916 рік

Напередодні та на початку Світової війни 1914–1918 рр. держави Антанти намагалися притягти Османську Імперію, ізольовану з часів Балканських воєн, до антинімецької коаліції, але безуспішно. На той час кожна з країн Антанти претендувала на якусь частину імперії. Росія хотіла панування над Босфором і Дарданеллами, Британія прагнула контролю над Перською затокою і Палестиною, Франція претендувала на Сирію та Кілікію. Німеччина ж завдяки плідній праці дипломатії у Стамбулі виглядала як справжній друг турків. Тому 2 серпня 1914 р., під впливом пронімецьких поглядів військового міністра та заступника головнокомандувача Енвер-паші, було підписано таємний союз між Німеччиною та Османською імперією, що призвів до вступу останньої до війни на боці Центральних держав. На початку війни Туреччина тримала війська лише на Балканах і в Азії.

У 1916 р. у ході Брусіловського прориву російської армії про свій вступ у війну заявляє Румунія. Після припинення німецького наступу біля Вердену Румунія здійснює наступ з серйозними для Центральних держав наслідками. Енвер-паша, впевнений, що війна вирішуватиметься в Європі, вирішує допомогти, направивши на допомогу німецькій та австро-угорській арміям три добре озброєні корпуси. Для протидії Румунії на об’єднання зусиль з болгарською армією на румунський фронт було надіслано VI корпус, до Македонії – ХХ корпус та 117-й піхотний полк, а для допомоги австро-угорській армії на прохання начальника німецького Генштабу Еріха фон Фалькенгайна на галицький фронт було відправлено XV корпус. Перші турецькі сили почали прибувати до Галичини у липні 1916 р. ешелонами через Болгарію та Угорщину. У Галичині під загальним німецьким командуванням на той час перебувало чотири корпуси, XV турецький корпус став п’ятим.

Якуп Шевкі, командир XV корпусу. Галичина, вересень 1916 р.

Корпус складався з двох дивізій (19-ї та 20-ї), його командувачем був полковник (з жовтня 1916 – генерал-майор) Якуп Шевкі (Yakup Şevki), з листопада 1916 р. – генерал-майор Ісмаїл Джеват (Ismail Cevat). До складу 19-ї дивізії входили три чотирибатальйонні піхотні полки (57-й, 72-й та 77-й), два кулеметні підрозділи, ескадрон кавалерії (з 4-го кавалерійського полку), полк артилерії, інженерна рота, корпусна медична рота та сигнальна група. 20-а дивізія включала 61-й, 62-й та 63-й піхотні полки, два підрозділи кулеметників, ескадрон 12-го кінного полку, полк артилерії та інженерну роту. Будучи підпорядкованим німецькому командуванню корпусу ген. М. Гофмана, XV турецький корпус взяв дієву участь у боях біля р. Золота Липа. У серпні 1916 р. позиції турецьких частин у Галичині лежали у місцевості Дикі Лани коло Посухова, у безпосередньому сусідстві з позиціями, що їх займали Українські січові стрільці, а саме південніше місця розміщення ІІ куреня УСС на лінії Потутори – шлях Підгайці–Бережани. У бойових діях, що розпочалися 14 серпня 1916 р., зв’язок з XV-м корпусом тримала 8-а сотня УСС. Українські стрільці характеризували турецьких солдатів як дуже хоробрих, а офіцерів – як культурних європейців.

Поразки Туреччини в Балканських війнах призвели до важливих реформ у військовій галузі. Згідно з новим законом про армію, тривання військової служби було визначено 2 роки для піхоти та тилових служб і 3 роки для кавалерії та технічних військ. Набір до армії відбувався при кожному армійському корпусі, при дивізіях також існували вербувальні контори.

Турецькі солдати були озброєні у німецькі й австрійські гвинтівки та пістолети, а у Галичині широко використовували і російські трофейні гвинтівки. Частини корпусу отримували військову допомогу від німецької армії. У серпні 1916 р. німці передали турецькій армії 18 гармат різного калібру та два вогнемети. У вересні 1916 р. XV корпус отримав 30 російських кулеметів, а у грудні 1916 р. – 72 легких німецьких кулемети зразка 1915 р. Уніформу, яку застосовували солдати та офіцери армії Османської імперії, було затверджено у 1909 р. Вона включала національну шапку “кабалак” (для офіцерів – також папаху з червоним верхом) та мундир захисного (світлого) кольору. Колір родів військ уміщувався у солдатів на петлицях, у офіцерів– на комірі та канті кабалаку. Піхотні частини вживали оливково-зелений колір, кулеметні підрозділи – трав’янисто-зелений, кавалерія – світло-сірий, артилерія – темно-синій, інженерні частини – синій, залізничні війська –блакитний, повітряні підрозділи – червоний. Військові звання розрізнялися за зірками та розміщенням шиття на погонах німецького типу (у офіцерів) та кольоровими смугами на погонах і рукавах (у солдатів). Військові частини, відправлені турками до Галичини, були винятково добре екіпіровані, тим не менш отримували постачання на місці від своїх німецьких та австрійських союзників.

Турецькі солдати в окопах біля Золотої Липи. 1916 р.

Після боїв, 11 червня 1917 р. 19-а дивізія почала залишати Галичину. Останніїї підрозділи вирушили додому 7 липня 1917 р. Їхнє місце зайняли частини німецької 15-ї запасної дивізії. Частини та підрозділи турецької 20-ї дивізії залишилися на довше і взяли участь у загальному контрнаступі у липні 1917 р., що відбувся після невдалої російської офензиви. Після цього 20-а дивізія також залишила Галичину, їй на зміну 8 серпня 1917 р. прийшла 24-а німецька запасна дивізія. 11 вересня 1917 р. всі турецькі частини з Галичини вже перебували у Стамбулі. XV корпус, що перед прибуттям до Галичини налічував біля 30 тис. осіб, у липні 1917 р. мав близько 15 тис. поранених та вбитих, у т.ч. близько 100 офіцерів загинуло та 120 було поранено. 22 січня 1917 р. чимало офіцерів XV-го корпусу були нагороджені Залізним хрестом, а всі полкові прапори корпусу отримали відзнаки від турецького султана. Командувача корпусу генерал-майора Джевата нагородив сам австрійський імператор і угорський король Карл. Крім того, 61-й та 63-й полки, що брали участь у контрнаступі у липні 1917 р., отримали від султана бойові медалі, а офіцери – Залізні хрести.

Література:

1. Лазарович М. Леґіон Українських січових стрільців.: формування, ідея, боротьба. – Тернопіль: Джура, 2005.

2. Українські січові стрільці. 1914–1920. – Монтреаль, 1955.

3. Erendil M. The Ottoman Empire in World War I: Home Front and Military Affairs // War and Society in East Central Europe. Vol. XIX. East Central Europe Society in World War I / Béla Király, Nándor F. Dreisziger, ed. – New York, 1985.– P. 369–380.

4. Nicolle D. The Ottoman Army, 1914–1918. – Oxford, 1994. – (Osprey, Men-At-Arms 269).

5. The Ottoman Army in World War I. Turkish infantryman: 1914. – Madrid, 2000. – (Del Prado, Men-At-War 41).

6. Thomas N., Babac D. Armies in the Balkans, 1914–1918. – Oxford, 2001. –(Osprey, Men-At-Arms 356).

11 коментарів до “Війська Османської імперії в Галичині, 1916–1917 рр.

  1. Adam

    У 1916 р. після невдачі Брусіловського прориву російської армії про свій вступ у війну заявляє Румунія.
    Сама по собі дивня заява! “Невдача” стала привідом до вступу у війну суперобережних румунів? Сумнівно! Більш того: операцію РІА на Південно-західному фронті важко назвати невдалою на відміну від усієї кампанії 1916 р. для всіх європейскьких фронтів РІА. Все відбулося у серпні й румуни щонайменше могла сподіватися, що їх виступ в тулу військ Центральних Держав спричинить до остаточної поразки союзників на Східному фронті.

    Енвер-паша, впевнений, що війна вирішуватиметься в Європі, вирішує допомогти, направивши на допомогу німецькій та австро-угорській арміям три добре озброєні корпуси.От я б не переоцінював “союзницьку допомогу”, як суто військовий чин. Мені здається, що це більше відносилося до пропаганди — Туреччина надсилає війська в Європу, Німеччина та Австро-Угорщина — в Туреччину. Такі самі дії ми спостерігаємо й в таборі Антанти.

    Енвер-паша, впевнений, що війна вирішуватиметься в Європі, вирішує допомогти, направивши на допомогу німецькій та австро-угорській арміям три добре озброєні корпуси.
    Турецькі солдати були озброєні у німецькі й австрійські гвинтівки та пістолети, а у Галичині широко використовували і російські трофейні гвинтівки.

    Один я бачи протиріччя? Tурки усю війну відчували нестачу в озброєннях й використали більшу, ніж всі інши, кількість калібрів та модифікацій.

    Вона включала національну шапку “кабалак”
    Є докази, що кабалак був частиною саме національного одягу? “Кабалак” уявляв з себе “башлик”, складений та зшитий особливим засобом. Деякі дослідники припускають, що натхненням до нього був використаний британський тропічний пробковий шолом: http://forum.axishistory.com/viewtopic.php?f=80&t=123015

  2. A_P

    Один я бачи протиріччя?
    Я не бачу. З тих трьох корпусів на Галичину відправлено лише один, і те, що в ході бойових дій його доозброювали російськими гвинтівками, ніяк не протирічить написаному. Тим більше, озброєння корпусів – це передусім артилерія.

    Є докази, що кабалак був частиною саме національного одягу?
    На цитованій сторінці написано “This was a hat in kabalak form (kind of a hat that Blacksea people wear)” – “Це була шапка у формі кабалаку (вид шапки, який носили причорноморські народи)”.

  3. Adam

    По поводу хорошей оснащенности османской армии:
    (1914) At 1,500,000 in hand, rifles were a less critical shortage but the army still needed 200,000. (p. 8)
    By the end of the war, total German aid had been substantial. The Germans
    provided 559 cannons, 557,000 rifles, 100,000 carbines, 1,570 light and 30
    heavy machine guns… (p. 233)

    (Ordered to Die: The History of Ottoman Army in the First World War. London, 2001.)

    По поводу “кабалака”. Сказать: “причерноморских народов” — это тоже самое, что сказать “народов мира”. При этом, естественно, не привести ни одного изображения.
    Если мы наберем в “гугл” “Turkish Man traditional Costume”, то не найдем ничего похожего. Если “kabalak”, то увидим только военный головной убор.

  4. A_P

    Сказать: “причерноморских народов” — это тоже самое, что сказать “народов мира”
    Це написано в тому ж реченні, де і про британський шолом, чомусь на віру сприйнято лише першу частину речення? 🙂 Автор – з Туреччини, думаю на турецьких костюмах він знається краще за нас.

    Если “kabalak”, то увидим только военный головной убор
    В мене видає посилання на місто Кабалак. Мабуть різними гуглами користуємось.

  5. A_P

    Щодо кабалаку, то це просто різновид тюрбана, пристосований для війни. Тюрбан є частиною турецького національного костюму, а кабалак є турецьким національним військовим головним убором.

    1. Adam

      Интересная получается дискуссия! То есть выкоренный и сшитый особым образом “башлык”, из котрого сложен “кабалак”, и прямой узкий кусок материи, из которого свернут “тюрбан” — это одно и то же?
      Тогда, может быть, одно и то же болотные сапоги, застегивающиеся на поясе, и вьетнамки? Ведь все “обувь” или, как говорят наши англоязычные коллеги, “одежда для ног”!

  6. A_P

    выкоренный и сшитый особым образом “башлык”, из котрого сложен “кабалак”, и прямой узкий кусок материи, из которого свернут “тюрбан” — это одно и то же?
    Не одне і те ж. Це різні різновили одного одягу.
    Що саме у фразі “національна шапка” викликає несприйняття? Кабалак шапка? Шапка. Національна? Якщо вона притаманна первному народу (туркам), і для зразка крою взяті елементи національного одягу, то зі впевненістю можна сказати – так.

    1. Adam

      Несприйняття викликає одне: відсутність іконографічних доказів. Є докази? Є дискусія! Нема доказів? Є жанглювання словами.

      Таким чином очікую на фотографії або малюнки.

      1. A_P

        Фотографії чого? Турецькі національні турки у турецьких національних кабалаках на фото є:)

        1. Adam

          Є лише фотографії турецьких військових у кабалаках. Прошу зображення в кабалаках цивільних й, в контексті нашої дискусії, бажано в національних костюмах.

          1. A_P

            А я ніде не писав, що кабалак – шапка цивільна. Якщо є протилежні докази, в студію.

Залишити відповідь до A_P Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *