Ольговський С. Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.

Ольговський С. Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. / Сергій Ольговський. – К.: Наш час, 2010. – 128 с.:іл. – (Сер. “Плац д’Арм”).

В останній час в Україні спостерігається помітне зростання уваги до власної історії, зокрема такого її напрямку, як воєнна історія та військова справа народів, що населяли Україну в давнину. Військова справа скіфів – іраномовного кочового племені, що заселяло у VII–III ст. до Р.Х. більшу частину сучасної території України, а пізніше осіло у нижньому Подніпров’ї та Тавриці (Криму) – є предметом наукового інтересу вітчизняних істориків вже досить давно. Тим не менш, увага дослідників до неї все більш зростає (чудовою ілюстрацією цьому явищу є недавня наукова монографія В. Грицюка [1]), а окремі питання скіфського військового будівництва, тактики і озброєння досі залишаються невирішеними. Відкрити для більш широкого кола читачів відомі науковцям подробиці воєнного життя давніх народів покликана серія науково-популярних видань “Плац д’Арм”, однією з перших проектів якої стала книжка відомого археолога античності Сергія Ольговського “Володарі степу”. Військова справа скіфів вже неодноразово була темою науково-популярної літератури [2, 3], однак в Україні така книжка вийшла вперше.

Тема скіфського озброєння не є новою для автора, який давно займається розробкою проблем скіфської та античної грецької металообробки. Книжка складається з передмови, післямови та семи розділів, присвячених ранньому залізному віку в Україні, короткій історії скіфів, скіфо-перській війні, пізньому Скіфському царству в Криму, військовій організації та наступальному й захисному озброєнню скіфів та їх коней. Особливістю як серії в цілому, так і книжки С. Ольговського є велика кількість ілюстрацій, що супроводжують текст і мають на меті сприяти засвоєнню авторського тексту. Невід’ємною частиною науково-популярних книжок серії “Плацд’Арм” є художні реконструкції зовнішнього вигляду військовиків, про яких розповідає книжка: праця С. Ольговського містить чотири кольорові реконструкції скіфських воїнів.

Вдалим виглядає вибір назви – “Володарі степу” – для книжки, присвяченій скіфам, які протягом чотирьохсот років володарювали в степовій зоні України, погрожуючи осілим північним племенам і грецьким колоніям напівдні, а після переселення до Криму також займали переважно степові його регіони до тих пір, поки готська навала у ІІІ ст. від Р. Х. не припинила існування пізнього Скіфського царства. Вдало обрано і структуру книжки – у окремих розділах автором розглянуто розвиток українських земель у ранньому залізному віці, появу скіфів на воєнно-політичній арені, події скіфо-перської війни, історію Скіфії IV–III ст., розвиток пізньоскіфського царства у Криму, військові звичаї та озброєння скіфів.

Не позбавлена книжка і певних недоліків. Найголовнішим з них можна вважати недостатню роботу автора з художником, який ілюстрував видання – інакше не можна пояснити велику кількість помилок у кольорових реконструкціях в роботі автора, добре знайомого з особливостями скіфського озброєння і побуту. Автор малюнків – київська художниця М. Ляшкевич – теж не новачок у військово-історичній реконструкції, оскільки ілюструвала книгу про військові традиції кельтів в Україні [4], причому з більшим успіхом, хоча і не без помилок. Перше, що кидається у вічі – одноманітність у озброєнні та велика подібність зображених фігур. Здавалося б, широкі хронологічні межі теми – від VII ст. до Р.Х. до ІІІ ст. від Р.Х. – вимагають зобразити воїнів-скіфів з різних історичних періодів, адже за десять століть відбулися колосальні зміни в наступальному і захисному озброєнні, одязі й побуті населення Північного Причорномор’я, скіфів у тому числі. Варто згадати хоча б перехід до осілості, будівництво міст і фортифікаційних споруд у пізніх скіфів та зміни у всій скіфській військовій справі, з цим пов’язаній. Ймовірно, більша вивченість ранніх етапів скіфської військової історії змусила автора відмовитися від ілюстрування озброєння пізніх скіфів Криму, однак і пізньоскіфська археологія і іконографія дозволяє зробити певні висновки щодо їхньої паноплії, що можуть бути використані для художніх реконструкцій. В озброєнні скіфів простежується два періоди: ранній (VII–VI ст. до Р. Х.), представлений передусім археологічними пам’ятками Прикубання і Північного Кавказу, класичний (кінець VІ–IVст. до Р. Х.), зразками якого багаті скіфські пам’ятки на території України, та пізньоскіфський період (ІІІ ст. до Р. Х. – ІІІ ст. від Р. Х.), пам’ятки якого знаходять на Півдні України і в Криму. Що дивно, на кольорових реконструкціях представлено воїнів взагалі без будь-якої прив’язки до хронології (малюнки підписані як “Скіфський цар у захисному парадному вбранні”, “Скіфські лучники в захисних обладунках” і т.п.). Судячи з деяких відомих предметів озброєння, зображених на воїнах, тут намішані речі з VI ст. (шоломи кубанського типу) та IV ст. (накладка на горит, акінаки).

На превеликий жаль, художні реконструкції, розміщені в праці С. Ольговського, містять багато неточностей, помилок, або й просто нічим не підтверджених фантазій художника. Зображені на малюнках зразки натільного захисного озброєння взагалі навряд чи можна назвати реконструкціями – вони не відтворюють жодного відомого за даними археології чи іконографії обладунку, а просто зображують умовний лускатий обладунок, часто позбавлений якихось конструктивних особливостей. Всі (!) обладунки скіфських воїнів чомусь зображено зелено-сірим кольором (невже окислена бронза?), у той час як типовим скіфським металевим обладунком VII–IV ст. до Р. Х. був залізний панцир. Бронзові та кістяні луски також зафіксовані археологією, однак вони значно рідші у порівнянні з залізними, і якщо авторам реконструкцій хотілося показати якісь нетипові форми захисту, доречніше було б відтворити обладунок з залізних та бронзових лусок, розміщених у шаховому порядку (як на обладунку з с. Пастирського Черкаської області), шкіряний обладунок, частково прикритий металевими лусками

Обладунок з кургану в с. Пастирське Черкаської обл. Національний музей історії України

(як на пішому воїні з гребню з Солохи), або трикутною металевою пластиною на грудях (як трактує зображення на стелі з Приветного у Криму М. Горелік [5, с. 330–331, рис. 24, 24а]). На четвертій реконструкції (с. 72) показані дві ідентичні фігури, розміщені передом та спиною до глядача. Здавалося б, така позиція є ідеальною для показання конструктивних особливостей скіфського обладунку, однак їхній обладунок повністю (за винятком захисту ніг) позбавлений застібок чи зав’язок. Всі скіфські воїни зображені у металевому обладунку, що максимально прикриває тіло воїна, а також велика кількість золотих речей, через що у читача може скластися хибне враження, що всі скіфські воїни були захищені подібним чином. Бойові пояси – чи не найголовніша характерна особливість скіфського обладунку – показані у всіх зображених фігур абсолютно ідентичними, притому невірними конструктивно. Це при тому, що в тексті книжки містяться фотографії та промальовки справжніх скіфських бойових поясів, на яких видно як різноманітність їх форм, так і особливості конструкції.

Срібний фракійський шолом з Перету, IV ст. до Р. Х.

Помилки є також у зображеннях шоломів на кольорових реконструкціях з книги. На малюнку 1 (с. 66) зображено зовсім не “шолом кубанського типу із бармицею та нащічниками” (с. 120), а срібний фракійський шолом IV ст. до Р.Х. з Перету, який не носився скіфами; крім того, викривлено його конструкцію – шолом не повинен мати темляка, оскільки не має місця для його кріплення, він має вищий купол та не такі виразні надбрівні вирізи, а зображення оленя розміщено на його лівому нащічнику, а не на правому (там зображено птаха зі здобиччю).
Грецькі поножі-кнеміди зображено на воїні з малюнку на с. 66 невірно – якимись обрізаними, що прикривають лише передню частину ніг, і прив’язаними двома ремінцями – насправді вони міцно огортали всю ногу воїна без жодних прив’язок, а їх бокові частини сходилися ззаду ноги. Кнеміди, одягнені на скіфські шаровари, неймовірно реалістично зображенона гребні з Солохи – кольорові фотографії гребня теж приводяться у книзі С. Ольговського, тому в художника була можливість ознайомитися з предметом реконструкції.

Сумнівним є використання у реконструкції скіфського вершника “у захисному парадному обладунку” (с. 68) круглого щита – хоча скіфи використовували щити з органічних матеріалів (шкіра, дерево), що не збереглися до нашого часу, їх форму (овальну, прямокутну з закругленими кутами, місяцеподібну) відтворює іконографія; археологія засвідчує існування у скіфів щитів, покритих лусками (ймовірно, їх носили на спині), але знову-таки не круглих, а прямокутних з заокругленими кутами та овальних.

У багатьох випадках неточно передані розміри відтворених речей: так, акінак з Олександрівки чомусь зображено маленьким кинджальчиком (с. 66); золотий акінак з Музею історичних коштовностей України перетворився на четвертій реконструкції (с. 72) на ножик з крихітним руків’ям; наконечник стріли на тому ж зображенні (до речі, наконечники такої форми – дволопатеві з гаком – виливалися з бронзи, а не з заліза, як на малюнку; залізні наконечники стріл витіснили бронзові лише у сарматський час [6, с. 101]) прийняв просто гігантський розмір; обладунки складаються з надто великих лусок. Звісно, можна списати всі ці недоліки на умовність жанру науково-популярної літератури. Однак високий рівень вивченості скіфського озброєння на сьогоднішній день не дозволяє робити таких поблажок.

Недоліком є також те, що у підписах до кольорових ілюстрацій часто повторюється інформація з основного тексту книжки. “Кульгає” у книзі й зброєзнавча термінологія: скіфський чохол для носіння стріл і лука називається “горит”, а не “сагайдак” (с. 94, 95, 120, 121, 123), бойова частина зброї правильно називається “клинок”, а не “лезо”. Будемо сподіватися, що в наступних книжках серії буде менше помилок, оскільки література з військово-історичної тематики безумовно потрібна в Україні.

Література

1. Грицюк В. М. Військо скіфів (озброєння, організація, війни та воєнне мистецтво). – Чернівці: Місто, 2009.

2. Виноградов  Ю.  А. “Там закололся Митридат…” Военная история Боспора Киммерийского в доримскую эпоху. – СПб: Петербургское Востоковедение; М.: Филоматис, 2004.

3. Cernenko E. V. The Scythians, 700–300 BC. – London, 1983. – 48 p. – (Men-at-Arms 137).

4. Казакевич  Г.  Відгомін карниксів: Військові традиції давніх кельтів на землях України, IV–I ст. до н.е. – К.: Темпора, 2008.

5. Горелик М. Оружие Древнего Востока. – М.: 1993.

6. Черненко Е. В. Скифские лучники. – К.: Наукова думка, 1981.

Артем Папакін

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *