Казакевич Г. Відгомін карниксів: Військові традиції давніх кельтів на землях України, IV–I ст. до н.е.

Казакевич Г. Відгомін карниксів: Військові традиції давніх кельтів на землях України, IV–I ст. до н.е. – К.: Темпора, 2008. – 112 с. – (Militaria Ucrainica).

Назвичайно цікавій сторінці військової історії України – перебуванню на наших теренах кельтів – присвячено книжку Г. Казакевича. Військово-історичні аспекти цієї проблеми у науково-популярному форматі були підняти лише раз, і лише частково – у книжці Ю. Віноградова про Боспорське царство [2].

Книжка Г. Казакевича вийшла в серії “Militaria Ucrainica” – першій в Україні серії науково-популярних книжок, присвячених військовій історії. Слід відзначити той позитивний момент, що “Відгомін карниксів” – єдина досі книжка серії, оснащена повноцінними посиланнями. Як це не парадоксально, посилання гармонійно вписуються в науково-популярний формат, не заважаючи сприйняттю тексту (посилання розміщені на полях) і водночас надаючи йому наукового звучання. Впадає у вічі ретельність, з якою автор підійшов до написання книги. І це не дивно, зважаючи на те, що історія давніх кельтів є основною темою наукових зацікавлень Г. Казакевича, який на сьогодні видав дві монографії відповідної тематики [3, 4]. 

Автор розглядає усі історичні сюжети, пов’язані з можливістю перебування кельтів на теренах сучасної України. У книжці є розділ, присвячений розселенню кельтських племен у Центральній та Східній Європі; інший розділ присвячено кельтам Закарпаття. У наступному розділі розглядається можливість служби кельтських найманців у арміях, що перебували у Північному Причорномор’ї. В окремому розділі підняте розглянуто відомості про галатів на Півдні України, про бастарнів – плем’я, яке частина дослідників ідентифікує з кельтами, та пам’ятки латенської культури, що знаходять далеко за межами основних місць розселення кельтів. Увагу автора не оминули кельтські топоніми на території України, кельтські запозичення в слов’янських мовах, а також прояви запозичень латенської культури в Україні в період пізньої античності.

Гет (справа) з тюреосом та македонський воїн. Казанлик (Болгарія), ІІІ ст. до Р. Х.

Книжка “Відгомін карниксів” багато ілюстрована – тут є малюнки і фотографії предметів озброєння і побуту давніх кельтів, стародавні та сучасні мапи, графічні та художні реконструкції зовнішнього вигляду кельтських воїнів та інші ілюстрації, що допомагають сприйняттю авторського тексту. На увагу заслуговують детальні зображення способу носіння зброї на бойових поясах та конструкції щитів-тюреосів. Не можливо переоцінити заслугу автора у збиранні в одному виданні зображень великої кількості артефактів з території України, які відносять до кельтської культури. Особливої цінності виданню надають фотографії артефактів, зроблені самим автором. Археологічні знахідки, зроблені в Україні, порівнюються з подібними знахідками з території Європи як у тексті, так і на ілюстраціях, а також у додатку, де представлено події кельтської історії та археології з території України у порівнянні з подіями і артефактами з Європи.

Водночас книжка не позбавлена спірних моментів і помилок. Необґрунтованим видається ототожнення війська Буребісти з даками (с. 59–60, 102), тоді як інші дослідники говорять про Буребісту як вождя гетів [1, с. 165–170; 7, с. 147–148] або, більш загально, північних фракійців (гето-даків) [5, с. 155–157].

Досить спірною є точка зору щодо належності до кельтської культури овальних щитів на боспорських зображеннях доримського часу, якої, хоча й з застереженнями, дотримується автор. Так, щити воїнів на боспорських теракотах ІІІ–І ст. до Р.Х. Г. Казакевич однозначно трактує як “типово кельтські” (с. 70), називає думку щодо тюреоса як етнічного ідентифікатора слушною (с. 70), або більш широко говорить про овальні щити як про алегоричні ідентифікатори воїна-найманця (с. 71). Водночас тюреос – овальний щит з поздовжнім ребром, з овальним виступом у центральній частині, що прикривала виріз для руки, який часто посилювався металевим умбоном – для ІІІ–І ст. був найбільш поширеним у Європі типом щита. Його використовували не лише кельти, але й греки, фракійці та германці (автор сам згадує такі факти на с. 66), а римський щит скутум часів Республіки та навіть пізніше, Принципату (варто згадати рельєфи з Палаццо Канчеллерія у Ватикані, надгробок з Бельджоїозо та знахідки овального умбона і металевих обкладок поздовжнього ребра щита з перевалу Гурзуфське Сідло, все І ст. від Р. Х.) [6, с. 54–55; 8, p. 78, plate 64 B, C], мав такі ж характерні риси, що й кельтський тюреос. Не може свідчити про належність овальних щитів до кельтів і начебто “варварський” одяг деяких зображених воїнів, на що вказує автор (с. 71) – принаймні на рубежі ер довгі штани, рукавні хітони та плащі були типовим військовим одягом античних держав Північного Причорномор’я (такий одяг зображено, наприклад, на кінному воїні з надгробку з Пантикапею та на вершнику з надгробку з Неаполя Скіфського, обидва – Одеський археологічний музей; такий само, але без плаща – на воїнах з фресок склепу Анфестерія, Пантикапей). До того ж, греко-римська традиція описувала і зображувала кельтів вусатими (і це теж відображено у даній праці), тому безбородість теракотових воїнів йде у розріз з ототожненням їх з кельтами. Нарешті, принаймні з І ст. до Р.Х. самі кельти використовували не лише тюреоси, а й щити інших форм, зокрема з круглим умбоном (як на статуї І ст. до Р.Х. з Авіньйону чи зображенні на Гундеструпському котлі)! Отже, боспорські теракотові фігурки з “кельтськими щитами” можуть зображувати будь-кого: як найманця, так і місцевого боспорського воїна чи навіть воїна армії Мітрідата, а тюреоси самі по собі не можуть бути етнічними ідентифікаторами. Не можуть служити ними і знайдені у Північному Причорномор’ї латенські мечі та шоломи типу Монтефортіно, які автор розглядає як сліди перебування кельтських військових загонів (с. 74–75). Такі знахідки можуть безпосередньо вказувати лише на контакти (як воєнні, так і торговельні) північно-причорноморських народів (пізніх скіфів, сарматів) з кельтами та представниками латенізованих культур Європи.

Воїн з тюреосом зі стели Салмомоди з Сідону. ІІІ ст. до Р.Х.

Помилки у рецензованій книзі відносяться до кольорових реконструкцій. Ілюстрації виконані з допомогою комп’ютерних технологій, що, здавалося б, дає можливість максимально точно відтворити деталі озброєння на зображених воїнах, однак у кількох випадках вони псують враження від малюнків. Так, саме втручанню комп’ютерної графіки малюнки завдячують невірній передачі конструкції кольчуг (с. 32 і 38), однаковій формі наконечників списів та дротиків на всіх (!) реконструкціях воїнів (с. 32, 34, 36, 38). Прототип зображеного на с 34. умбона залізний, але на малюнку його чомусь пофарбували в коричневий колір. Шолом з Бойко-Понурої на малюнку зі с. 38 переданий невірно – збільшені й деформовані навушники. Кольчуга на воїні зі с. 32 та на обладинці, заявлена як реконструкція за знахідками в Чумешті, позбавлена характерної особливості – кольчужної “пелерини” (опліччя) з застібкою, а сама застібка у збільшеному вигляді розміщена на грудях кельта, подібно до античного кардіофюлакса чи середньовічного зерцала, хоча кельти такого обладунку не носили. Вершник зі с. 36 тримає спис чомусь в лівій руці, а правою керує конем. Всі списи зображено без втоків.

Тим не менш, дрібні недоліки не погіршують загальне позитивне враження від книжки, що є єдиним на сьогодні виданням, присвяченим військовій історії кельтських племен в Україні.

Посилання:

1. Виноградов Ю. А. Счастливый город в войне. Военная история Ольвии Понтийской (VI в. до н. э. – IV в. н. э.). – СПб: Петербургское востоковедение, 2006.

2. Виноградов Ю. А. “Там закололся Митридат…” Военная история Боспора Киммерийского в доримскую эпоху. – СПб: Петербургское Востоковедение; М.: Филоматис,  2004.

3. Казакевич Г. Кельти на землях України: археологічна, мовна та культурна спадщина. – К., 2010.

4. Казакевич Г. Кельти: традиційна культура та соціальні інститути. – К.: Фітосоціоцентр, 2006.

5. Котигорошко В. Верхнє Потисся в давнину. 1 000 000 років тому – Х сторіччя н.е. – Ужгород: Карпати, 2008.

6. Новиченкова А. В. Римское военное снаряжение из святилища у перевала Гурзуфское Седло // Вестник Древней истории. – 1998. – № 2. – С. 51–67.

7. Русяева А. С., Русяева М. В. Ольвия Понтийская: Город счастья и печали. – К.: Стилос, 2004.

8. Sumner G. Roman Military Dress. – Stroud: The History Press, 2009.
Артем Папакін

1 коментар до “Казакевич Г. Відгомін карниксів: Військові традиції давніх кельтів на землях України, IV–I ст. до н.е.

  1. Тарас Дишкант

    Я тут знову з своїми 5 копійками. Кельти це цікаво, тим більше в Україні.2009 року вийшла моя книжечка “Географія” Клавдія Птолемея: карта України” видав. “Сполом” Львів: що мені вдалося розшифрувати.: місто Заргідава – нині село Котловина, м. Тамасідава – село Нагірне і м.Піроборідава – село Новосільське – це це Одеська обл. район Дунайської переправи.Очевидно, що кельти-даки сюди прийшли разом з римським військом, або раніше. Але очевидно, що вони зостались тут, аж до Аттіли. В районі нинішнього м. Болграда посольство візантійське пригощали камосом. Дослідники пишуть що це давньослов*янське – пиво, але “кам” це з кельтської за І. Калинець. Ось таке я знайшов підтвердження.

Залишити відповідь до Тарас Дишкант Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *