Військова справа племен епохи бронзи в Україні

кам'яна баба

Стела з зображенням воїна зі зброєю. Ямна культура. Керносівка, Дніпропетровська обл. [4]

Новий метал

Опанування технологією виробництва сплавів на основі міді – бронзи – спричинив кардинальні зміни у господарстві, культурі та соціальному ладі племен Північного Причорномор’я. Від ІІІ тис. до Р.Х. українські степи займали племена переважно зі скотарським господарством. Дослідники пов’язують ці процеси з розселенням індоєвропейських племен. На території сучасної України розвиваються ямна та катакомбна культурно-історичні спільності, культура шнурової кераміки.

Значення війни і зброї у житті суспільств епохи бронзи зростає. У племен з’являються прошарки професійних воїнів, зароджується військова аристократія. У багатих похованнях цієї доби присутня велика кількість зброї; на кістках археологи знаходять безліч слідів від зброї та наконечники ворожих стріл. Войовничі носії скотарської ямної культури будували для захисту міста-фортеці з глибокими ровами та кам’яними стінами. Представники ямної культури використовували кам’яні шліфовані сокири (пласкі та сокири-молоти) та рідше металеві сокири, палиці, стріли та дротики з крем’яними чи кістяними наконечниками, а також кременеві та бронзові кинджали. Бронза мала кращі властивості для виготовлення з неї знарядь праці та зброї: була міцніша та твердіша, ніж мідь, легше плавилася та дозволила людям виготовляти зброю з чималими клинками. Представники катакомбної культури вже почали застосовувати списи з бронзовими наконечниками. Причорноморські майстри раннього бронзового часу впритул підійшли до створення довгоклинкової зброї – меча.

Клочко зброя

Кам’яна та бронзова зброя племен ІІІ тис. до Р.Х. 1–10 – ямна культурно-історична спільність; 11–19 – катакомбна культурно-історична спільність; 20–26 – культури шнурової кераміки; 27–29 – середньодніпровська культура [4]

Проте загалом рівень розвитку озброєння племен Північного Причорномор’я ІІІ – першої чверті ІІ тис. до Р.Х. відстає від темпів еволюції озброєння на Близькому Сході. Для цього періоду на території України невідомі знахідки натільного обладунку (таким можна вважати хіба що бронзові пекторалі). Ймовірно, скотарі українського степу і лісостепу задовольнялися дерев’яними чи сплетеними з лози щитами та м’яким обладунком (з тканини чи шкіри). Бронзова зброя все ще не набула широкого ужитку, а залишалася статусною, престижною річчю.

 

Приручення коня

Відставання східноєвропейського регіону у розвитку зброї і захисного обладунку компенсувалося у іншому. У добу ранньої бронзи у північно-причорноморських степах вперше з’являється військовий транспорт – вози та колісниці, які інколи знаходять у курганних похованнях. У той час як на Близькому Сході у бойові вози запрягали онагрів, у причорноморських степах для цього активно застосовували коней. Дикі кони – тарпани – здавна водилися у східноєвропейських степах, і саме їх вважають предками сучасних верхових і господарських коней. Вже наприкінці ІV тис. до Р.Х. у Північному Причорномор’ї використовували одомашнених коней.

музей

Кістяні пряжки і псалії. ХХ–XVI ст. до Р.Х. Черкаська, Київська, Херсонська обл. Національний музей історії України

Одним із способів застосування коня була військова справа. Археологія засвідчує, що у ІІІ тис. до Р.Х. в українських степах коней впрягали як вози на чотирьох суцільних дерев’яних колесах, так і у витончені двоколісні (на колесах зі спицями) колісниці. Одні з найдавніших у світі знахідок колісниць для запрягання коней зроблені у Нижньому Подніпров’ї. Двоколісна колісниця цього періоду мала невелику платформу 120 х 74 см, що стояла на одній осі довжиною 115 см, яка поєднувала два колеса діаметром усього 60 см. Такі невеликі розміри дозволяли розмістити двох осіб – візницю та воїна-лучника. Достеменно невідомо, де саме винайшли колісниці – у східноєвропейських степах чи Заураллі, однак неможливо переоцінити значення цього відкриття для військової справи. Використання колісниць на полі бою призводило до надзвичайних військових успіхів: вони швидко перевозили по полю бою воїнів з метальною зброєю, що поливали снарядами ряди менш мобільної піхоти, та мали потужний психологічний ефект. Колісниці були також престижним видом транспорту, на якому пересувалися воєначальники. Винахід був настільки важливим, що поширився по всьому Старому Світу: з ІІ тис. до Р.Х. запряжені кіньми колісниці стояли на озброєнні Давньоєгипетської та Хеттської держав, вони були відомі від Іспанії та Скандинавії до Монголії, їх конструкція вдосконалювалася відповідно до вимог часу і регіону.

Мешканці Північного Причорномор’я з середини ІІ тис. до Р.Х. могли знати і верхову їзду, однак у військовій справі таке вміння поки що не використовували – для цього потрібні були металеві вудила, які починають використовувати наприкінці бронзового – на початку залізного віку. Кіннота стає головною ударною силою у арміях народів території сучасної України лише у кіммерійський час.

Військова справа середньої бронзи

Протягом ІІ тис. до Р.Х. на території України перебували носії близько 20 археологічних культур: тшинецько-комарівської, багатоваликової кераміки, Ноа, Гава-Голігради, кемі-обинської, зрубної тощо, що підтримували сталі контакти між собою. За археологічними знахідками зброї та фортифікаційних споруд можна простежити військову справу деяких з племен, що заселяли терени України.

Бронзові вироби культури Отомань [6]

Бронзові вироби культури Отомань [6]

Значний інтерес представляє культура Отомань, поширена у XVII–XIІІ ст. на території сучасних Північної Угорщини, Північно-Західної Румунії, Словаччини, Південної Польщі та українського Закарпаття. У пам’ятках цієї культури (на території України скарби цієї культури віднайдено у с. Дідові, Дякові, Колодному, Підгорянах) знайдено чимало зброї, часто оздобленої орнаментами та коштовними матеріалами. Носії культури застосовували порівняно короткі бронзові мечі середземноморського типу з прямим клинком з поздовжнім ребром, кинджали того ж типу, вузькі бойові бронзові сокири-чекани, списи з бронзовими наконечниками. Аналоги цієї зброї знаходять у Німеччині, Чехії, їх можна порівняти до озброєння, знайденого у середземноморському регіоні. За типами озброєння близько до отоманської стоїть тшинецько-комарівська культура. Культура Ноа, що прийшла на зміну комарівської і займала територію Північно-Східної Трансільванії, частину сучасної Румунії, Молдови і Середнє Подністров’я України, характеризується багатими скарбами, у яких присутні знахідки зброї. Визначні особливості озброєння культури – бронзові сокири-кельти з вигнутою втулкою, наконечники списів з профільованим ребром-нервюрою та пламенеподібним лезом.

Панцирні пластини з Нижньої Мишлі, Словаччина. Фото http://www.krosno24.pl/

Панцирні пластини з Нижньої Мишлі, Словаччина. Фото http://www.krosno24.pl/

Загалом ІІ тис. до Р.Х. у північно-причорноморському регіоні позначилося помітними змінами у озброєнні і військовій справі. Збільшується довжина і вага бронзових клинків. Хоча кам’яні сокири все ще продовжують використовуватися, бронзової зброї стає помітно більше. З’являються вузькі сокири-чекани, що свідчить про розвиток захисного обладунку. На території культури Отомань у Словаччині (Нижня Мишля) було знайдено кістяні пластинки від панцира, що мали кріпитися на основі зі шкіри чи тканини. В якості захисного обладунку могли служити наручні спіралі з бронзи. Археологічні свідчення говорять про високий рівень військового мистецтва племен, що заселяли Північне Причорномор’я у ІІ тис. до Р.Х., що ймовірно не поступалися вмінню воювати мешканцям тогочасним осередків європейської цивілізації – Криту і Мікенам.

Північне Причорномор’я і походи “народів моря”

Давньоєгипетські джерела зберегли свідчення про навалу на Близький Схід “народів моря” (тобто заморських племен), що сталася між 1250 та 1150 рр. до Р.Х. Археологи засвідчують, що цими “народами моря” були європейці, а саме мешканці Східного Середземномор’я. Знахідки кераміки, прикрас і зброї сабатинівської культури і культури Ноа свідчать про те, що у походах на Близький Схід брали участь і носії українських археологічних культур ХІІІ–ХІІ ст.

народи моря

Морський бій між єгиптянами і “народами моря”. Барельєф з Фів

Ймовірно, найманці з сучасних українських земель служили у правителів державних утворень Східного Середземномор’я та могли брати участь у заморських походах, які ті організовували. У Середземномор’ї знаходять нетипові для того регіону зразки зброї, які точно відтворюють зразки озброєння та ливарні форми, відкриті археологами у Північному Причорномор’ї. Отже, у той період між Північним Причорномор’ям та Середземномор’ям були встановлені дуже тісні торговельні зв’язки та існували безпосередні контакти.

Комплекс озброєння носіїв сабатинівської культури, відомий з археології України, складався з лука зі стрілами або дротиків чи метальних списів, довгого списа, сокири-кельта, чекана, короткого меча чи кинджала, круглого щита. Бронзові статуетки з острова Сардинія та давньоєгипетські рельєфи зображують озброєння воїнів “народів моря” подібним до озброєння “сабатинівців”. Єгипетська іконографія, крім того, засвідчує досить широке використання воїнами “народів моря” натільного обладунку, ймовірно, конструктивно подібного до відомої пластинчастої бронзової кіраси з Дендри. Ймовірна участь “сабатинівців” у походах на Близький Схід дозволяє включити територію України до регіону зародження передових військових технологій того часу.

Пізня бронза

гальштат

Знатний воїн доби пізньої бронзи (IX–VIII ст.) Малюнок А. Папакіна

На зміну сабатинівській культурі, що мігрувала на південь, у період пізньої бронзи приходить білозерська культура; у Прикарпатті панують культури “фракійського гальштату”. У цей час у лісостеповій зоні України споруджено значну кількість укріплених ровами, валами і кам’яними стінами городищ. Відбувається поширення зброї карпатських та центральноєвропейських типів на Правобережжя і степову зону України, що пов’язують із міграцією населення з Подністров’я. Через вдосконалення процесу виготовлення бронзових знарядь праці і зброї відбуваються зміни у військовій справі. Збільшується різноманіття бронзової зброї – тепер з металу роблять наконечники списів, дротиків, стріл, бойові сокири, мечі з антеноподібними навершями та кинджали. У добу пізньої бронзи виникають металеві шоломи та натільні обладунки. Бронзові круглі бляхи, що нашивалися на основу зі шкіри чи матерії, датовані ІІ – початком І тис. до Р.Х., на території України зафіксовані кілька разів, на Поділлі зроблені дві знахідки бронзових шоломів, виготовлених у Італії. В ареалі Білозерської культури зафіксований круглий бронзовий щит, аналоги якого можна знайти у Центральній Європі. Переважання у археологічних комплексах зброї ближнього бою, поширення обладунків свідчить про те, що основою тогочасного війська була, подібно до решти Європи, важка піхота. Однак на початку І тис. до Р.Х. такий шлях розвитку військової справи племен Північного Причорномор’я був перерваний через переселення зі сходу скотарських іраномовних племен, основою війська яких була кіннота.

На початку І тис. до Р.Х. завершується епоха міді – бронзи на території України. Тісні зв’язки Північного Причорномор’я зі Східним Середземномор’ям сприяли досить ранньому запозиченню металургії нового металу – заліза. Це сприяло подальшому прогресу людства та водночас – вдосконаленню знарядь вбивства людини людиною.

 

Література:

1. Волков В. А. К вопросу о колесничной тактике боя (некоторые сюжеты) // Новый век: история глазами молодых. Сб. научных трудов. Вып. 3. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 2006. – С. 64–75.

2. Горелик М. Оружие Древнего Востока (IV тыс. – IV в. до н. э.). – М., 1993.

3. Залізняк Л. Стародавня історія України. – К.: Темпора, 2012.

4. Клочко В. Озброєння та військова справа давнього населення України (5000 – 900 рр. до Р.Х.). – К.: АртЕк, 2006.

5. Ковалевская В. Б. Конь и всадник. Пути и судьбы. – М.: Наука, 1977.

6. Котигорошко В. Верхнє Потисся у давнину. 1 000 000 років тому – Х сторіччя н.е. – Ужгород: Карпати, 2008.

7. Fazekaş G. Războinicii culturii Otomani din epoca bronzului // Buletinul Muzeului Militar Naţional. – 2003. – Nr. 1. Partea II. – S. 19–25.

8. Krzemińska A., Gancarski J., Nowacki B. Karpackie Mykeny // Świat Nauki. – 2004. – Nr. 1. – S. 48–57.

9. Pinheiro E. M. M. The origin and spread of the war chariot. Dissertação de Mestrado em Civilizações do Médio Oriente e Ásia Antiga. – Universidade Nova de Lisboa, 2010.

 

Ucraina Inter Arma

Див. також: Найдавніші воїни на території України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *