Військо скіфів. VII – IV ст. до Р.Х.

Скіфські воїни на золотому гребені з кургану Солоха.

Скіфські воїни на золотому гребені з кургану Солоха.

Поява скіфів у Північному Причорномор’ї

Наприкінці VIII–VII ст. до Р.Х.  у причорноморські степи переселяється племена, що витіснили кіммерійців на південь. Вони відомі під іменем «скіфів» – це був не стільки етнічний, скільки етнополітичний термін. З території Закавказзя у 70-х рр. VII ст. скіфи здійснювали військові набіги на Передню Азію, які припинилися після вбивства скіфських вождів мідійським царем Кіаксаром. З того часу скіфи закріпилися у степах Північного Причорномор’я, здійснюючи експансію в західному напрямку. Як вважають вчені, перенесення центру скіфського союзу до Нижнього Подніпров’я і степового Криму відбулося у середині – другій половині VI ст. до Р.Х., до цього часу основним місцем кочівок скіфів були терени Північного Кавказу і Прикубання. Після цього за територією на північ від північного узбережжя Чорного моря (Понту Евксинського) та Азовського моря (Меотіди) надовго закріпилася назва “Скіфія”. Археологічні пам’ятки, що пов’язують зі скіфською культурою, були поширені від степового Криму до Київщини та Сумщини і від Дунаю до Дону. Скіфи встановили тісні зв’язки з місцевими грецькими колоніями та навколишніми варварськими племенами, а також встановили контроль над торговими шляхами між античними полісами і Лісостепом. Після відбиття навали військ перського царя Дарія між 515 і 512 р. до Р.Х. скіфи активізуються у західному напрямку, здійснюють походи до Фракії. У V–IV ст. до Р.Х. відбувається процес споріднення скіфської, грецької та інших культур у Північному Причорномор’ї. Геродот у V ст. виділяє царських скіфів, кочовиків, скіфів-землеробів, скіфів-орачів, калліпідів (елліно-скіфів), алазонів, що мешкали у причорноморських степах, та гелонів, будинів, неврів та ін., що мешкали на півночі, у Лісостепу. У IV ст. до Р.Х. відбувся розквіт Скіфії. Скіфський цар Атей у середині IV ст. до Р.Х. увірвався до Західного Причорномор’я, контрольованого Македонією, вступивши у боротьбу з Філіппом ІІ Македонським, а його наступники розбили війська намісника Олександра Македонського, Зопіріона, у 330 р. до Р.Х. Скіфи також виступали як союзники у міжусобних війнах грецьких полісів.

Організація скіфського війська

Скіфські воїни. Промальовка зображення на посуді з Куль-Оби

Скіфські воїни. Промальовка зображення на посуді з Куль-Оби

Військо скіфів складали усі здатні тримати зброю, причому необов’язково чоловіки – у скіфських пам’ятках чимало жіночих поховань зі зброєю. Однак навіть у найбільш критичні моменти (наприклад, у війні з персами) дружини воїнів та діти не брали участі у війнах. Крім того, ймовірно, у великих війнах чи закордонних походах скіфів брали участь представники інших народів, що населяли Скіфію. Військо очолював цар, однак на прикладі викладеної Геродотом історії скіфо-перської війни відомо, що військо могли очолити кілька царів, один з яких вважався вищим за інших. Очевидно, оскільки скіфи поділялися на кілька племінних утворень, то вони мали кожне свого царя, який і очолював військо. Питання нижчої ієрархії у скіфському війську і далі залишається відкритим. Невідома залишаються і мобілізаційні можливості скіфів, приблизна чисельність скіфської армії. Більшість скіфських воїнів являла собою кінних лучників. Недарма скіфський цар Аріант, за Геродотом, облічував кількість своїх воїнів, беручи від кожного з них стрілу. Стріли знайдено у кожному скіфському чоловічому похованні, присутні вони і в деяких жіночих та дитячих. Вершники були озброєні також у дротики, списи та короткі мечі для ближнього бою. Переважна більшість скіфських лучників не мала захисного обладунку, тобто військо скіфів складалося переважно з легкої кінноти. Однак піші воїни теж складали якийсь (невеликий) відсоток армії. Про піхоту скіфів є повідомлення у античних авторів, зображення піших воїнів є на кількох пам’ятках (зокрема, золотому гребені з Солохи). У бою скіфи широко використовували лук і стріли, завдаючи ворогові найбільших втрат, ще не вступаючи у рукопашну сутичку. Скіфи застосовували також удавані атаки з відступами, що давали їм змогу стріляти при відступі у супротивника з близької дистанції (стрільба “скіфським способом”, у протилежну від напрямку руху коня сторону). Під час бою у скіфів відчувалася незлагодженість у діях, оскільки кожен воїн вів себе на свій розсуд. Однак чисельність скіфів, їхня тактика кінного бою та досконале озброєння надали їм славу непереможних воїнів у античному світі.

Скіфське озброєння

В озброєнні скіфів простежується два періоди: ранній (VII – VI ст. до Р.Х.), представлений передусім археологічними пам’ятками Прикубання і Північного Кавказу, і пізній, період розквіту (к. VІ–IV ст. до Р.Х.). Зброя і захисне озброєння раннього періоду реконструюється за Келермеськими, Ульськими та Костромськими курганами Прикубання. Основною зброєю скіфів був складний лук. Він мав обрис грецької літери “сігма” (увігнута середня частина, вигнуті “плечі”, гаки для кріплення тятиви на кінцях), був складаний з дерев’яних, кістяних і рогових деталей. Розміри таких луків були невеликими – до 70 см у довжину, однак забезпечували луку потрібну дальність польоту і потужність удару стріли. Стріли до луків (довжиною 60 – 70 см) виготовляли з дерева чи очерету, вони мали оперення і вушка для закріплення на тятиві. Наконечники стріл були дво- чи трилопатеві (перші більш характерні для VII ст. до Р.Х.), втульчасті, нерідко з гаками на втулці. Такі наконечники виливали з бронзи, проте зустрічаються і залізні екземпляри (трилопатеві) та кістяні (округлі). Наконечники всіх трьох видів могли носитися разом. Футляром для стріл, так само як і для лука, був горит. Горити робили зі шкіри, вони мали трапецієподібну форму, відділення для луку з натягнутою тятивою (з виступом для захисту тятиви) і відділенням для стріл, що закривалося верхнім клапаном на застібку. Горити прикрашали заклепками, цвяшками та фігурами тварин (останні нерідко інтерпретують як умбони щитів). У горит вміщалося від 50 до 200 і більше стріл. Іншою зброєю дальнього бою були метальні списи. У похованнях VI ст. до Р.Х. виявлено снаряди для пращі. Скіфські списи мали довжину 1,7 – 2,2 м, були легкими і вочевидь могли використовуватися як для метання, так і для ближнього бою. Залізні наконечники списів (30 – 50 см довжиною) мали лавроподібну форму, поздовжні ребра і втулки, деякі з них оздоблені валиками. Деякі наконечники списів мали шкіряні футляри. Списи, однак, не використовувалися всіма скіфськими воїнами. Досить популярними у скіфів VII–VI ст. були залізні бойові сокири з вузькими лезами: клиноподібні, сокири-клевці та чекани. Головною зброєю ближнього бою у скіфів були короткі мечі або кинджали – акінаки. Форма клинка і руків’я великих скіфських мечів та малих кинджалів є практично ідентичною. Клинок виготовляли з заліза, він мав форму витягнутого трикутника (іноді з закругленим кінцем) та ромба і розрізі, рідко з поздовжніми жолобами. Перехрестя акінаків, що робилися з бронзи, мали форму овалу з вирізом унизу, серця чи метелика; навершя були простішими, прямокутної форми, овальні чи ромбічні у розрізі. Піхви для мечів виготовляли з дерева, обтягнутого шкірою, на кінці вміщували бронзове завершення. Існували також “парадні” піхви, обгорнуті листовим золотом і оздоблені рельєфними візерунками і фігурами. На відміну від поширених на Близькому Сході акінаків, перехрестя скіфських мечів і кинджалів не входили всередину піхви, а розміщалися над нею. Акінаки носили на поясі з правого боку, прив’язуючи нижній край піхви до ноги, а довші мечі перекидали через спину коня клинком наліво.

Скіфський м'який обладунок. Реконструкція М. Гореліка [1]

Скіфський шкіряний жилет. Реконструкція М. Гореліка [1]

Захисне озброєння скіфів складалося з шоломів, натільних обладунків та щитів. У VII–VI ст. до Р.Х. основним типом скіфських шоломів були т. зв. “кубанські” бронзові шоломи. Вони мали округлу тулію, надбрівні дуги, ребро, що тягнулося  від частини, що знаходилася над носом, до верхівки шолома, кільце на верхівці та отвори по нижньому краю (інколи відділеному від тулії горизонтальним ребром), до яких кріпилася бармиця. Бармиця, ймовірно, оформлювалася у вигляді навушників-нащічників та напотиличника, що робилися зі шкіри чи матерії, до яких могли бути прикріплені залізні луски. Типологічно такі шоломи близькі до тих, що вживалися у Північному Китаї. З VI ст. скіфи почали використовувати шоломи, повністю зроблені з залізних лусок, що за формою нагадували скіфські ковпаки. Найбільш простим обладунком був шкіряний жилет, який міг мати наспинну та нагрудну частини, поєднані поясом та наплічниками, або мати розріз на боці. Металеві обладунки раннього періоду теж виготовляли на основі шкіряного жилету, до якого клепками чи дротами кріпилися залізні (рідше – бронзові чи кістяні) луски. Луски могли покривати весь обладунок чи основні життєво важливі зони – грудь та плечі. Для більшої еластичності панцира луски могли кріпити не на основі, а на шкіряних смужках, пришитих до основи. У VI ст. до Р.Х. скіфи почали використовувати бойові пояси, що робилися з довгих залізних пластин і лусок. Пояси могли вживати і без іншого металевого обладунку. Існування у ранній період захисту ніг не доведене. Про поширення щитів у ранній період відомо мало, вочевидь скіфи використовували щити з органічних матеріалів (шкіра, дерево), що не збереглися до нашого часу. Однак відомі знахідки щитів VII – VI ст., що мали металеві частини – залізні луски, що покривали поверхню щита подібно до панцира. Скіфи даного періоду використовували також засоби для захисту бойового коня – бронзові налобники.

Скіфський шолом з некрополю Німфея, сер. V ст. до Р.Х. (перероблений з грецького шолому іллірійського типу)

Скіфський шолом з некрополю Німфея, сер. V ст. до Р.Х. (перероблений з грецького шолому іллірійського типу)

З кінця VI ст. до Р.Х. відбуваються суттєві зміни у озброєнні скіфів Північного Причорномор’я. Зброю для скіфів у цей період все частіше роблять у античних містах, скіфи перебирають і власне грецькі зразки озброєння. Зброя цього періоду значно краще представлена знахідками з території України. Зміни не торкнулися конструкції лука. Горити знатних воїнів все частіше прикрашають фігурами тварин, а деякі – золотими пластинами, багато оздобленими рельєфними зображеннями. У IV ст. до Р.Х. у похованнях знатних воїнів присутні “парадні” горити, покриті золотими пластинами, форма яких є близькою до трапеції з трапецієподібним вирізом у основі (один край біля вирізу заокруглений). Судячи з зображень, горит даного періоду міг мати клапан для закриття і стріл, і лука. Стріли V–IV ст. – з трилопатевими наконечниками, наприкінці періоду частіше зустрічаються залізні наконечники. Змінюються списи: на зміну лавроподібним формам наконечників приходять гостролисті, деякі з поздовжнім ребром. З IV ст. до Р.Х. більш популярними стають дротики, наконечники яких мали вигляд жала (форму літери “Λ”) і довгу втулку. З кінця VI–V ст. до Р.Х. більш популярними стають довгі мечі, відомі під назвою “карта”. Такі мечі повторювали форму акінаків, але мали довші клинки (від 70 до 110 см). З другої половини VІ ст. зустрічаються поховання воїнів з двома мечами – довгим і коротким, причому довгий меч розміщується на поясі з лівої сторони, короткий – як і раніше, з правого боку. У IV ст. до Р.Х. з’являються зразки однолезової зброї, подібної до фракійських кривих мечів. У скіфів існувала і булава (пернач) – радше символ влади, ніж зброя.

Шолом халкідського типу IV ст. до Р.Х. з Пастирського (Смілянський район Черкаськ. обл.)

Шолом халкідського типу IV ст. до Р.Х. з Пастирського (Смілянський район Черкаськ. обл.) Національний музей історії України

З кінця VI ст. до Р.Х. скіфи використовують грецькі бронзові шоломи. Частину з них перероблюють на свій манер, зрізаючи наносники, навушники, напотиличники та додаючи деталі з лусок чи шкіри. Поширеними у скіфському середовищі були і грецькі шоломи без переробок – як коринфського, так і халкідського типів. Цікаво, що у той час, як скіфи запозичували озброєння у грецьких сусідів, ті навпаки віддавали перевагу варварським зразкам озброєння. Популярними залишалися і гостроверхі шоломи-шапки, зроблені з лусок на м’якій основі. Основним обладунком більшої частини скіфського воїнства залишалася шкіряна куртка, яку могли підсилювати металевими деталями: лусками, нагрудниками. Залізні луски могли покривати як частину панцира (грудь, плечі), так і весь обладунок. Панцир V – IV ст. міг мати короткі рукави, поділ, що діставав колін (інколи у вигляді грецьких птеріг), а також окремі захисні частини: поділ, лускаті поножі та великі покриті лускою еластичні щити (пелерини), що закріплювалися позаду і захищали шию, спину та руки воїна від при відступі та стрільбі “скіфським способом”. Захисні пластинчасті пояси продовжували використовувати, однак іноді пояс ставав неокремою деталлю панцира. Луски скіфських обладунків були дуже дрібними, що забезпечувало потрібну еластичність панцира, та міцно кріпилися до основи кількома клепками по верхньому ряду (іноді також збоку) та находили одна на одну у горизонтальній та вертикальній площині, що давало необхідну твердість для захисту від стріл, мечів і списів. Деякі багаті скіфи використовували також грецькі бронзові кіраси та цільнометалеві поножі-кнеміди, у яких могли зрізати деталі для зручнішої їзди на коні. Щити теж використовувалися скіфами цього періоду. У найбільш багатих воїнів дерев’яні щити покривалися залізними смугами, скріпленими дротиком, що давали додатковий захист. Рідкісною знахідкою є своєрідний умбон скіфського щита у вигляді риби (курган Товста Могила на Дніпропетровщині). Форми щитів були різними: овальними, прямокутними з закругленими кутами, місяцеподібними (пельта). Продовжували використовуватись елементи захисту бойових тварин – кінські налобники, нащічники, бляшки, нагрудні фалари. За численними зображеннями грецької роботи можна реконструювати і одяг скіфів: шапки-ковпаки, каптани з довгими рукавами і коротким подолом, довгі штани і м’які шкіряні чобітки з невисокою халявою.

У скіфський час, окрім власне скіфських пам’яток, археологи виділяють ще кілька культур, що були поширені на території України. Серед них – куштановицька культура (Закарпаття), юхнівська (північна частина сучасних Чернігівської та Сумської областей), милоградська культура (північна Україна), київський та подільський варіанти скіфської культури тощо, деякі з них пов’язують із вказаними Геродотом племенами, що заселяли північну Скіфію – неврами, будинами та ін. У гірській частині Кримського півострова мешкали таври. Більшість з цих племен, відчуваючи через торгові відносини та збройні конфлікти постійний вплив скіфської культури, використовували озброєння, близьке до скіфського: лускаті обладунки, луки, акінаки, списи і дротики, пращі. Більш частими, ніж у степовій Скіфії, у Лісостепу є знахідки бойових сокир. Мешканці півночі також ширше, ніж степові скіфи, застосовували метальні дротики. Так само, як і у скіфів, у племен Лісостепу було розвинуте конярство. Однак, більш імовірно, що представники племен Лісостепу представляли війську скіфів піхоту, якої було мало у кочівників. Піхота у скіфів згадується вже Геродотом у розповіді про війну з персами (VI ст. до Р.Х.), у пізніший період вона становить неодмінну частину скіфського війська.

Наприкінці IV ст. до Р.Х., коли відбувається поступове осідання кочових скіфських племен, скіфи зникають з більшості займаних раніше територій. Наприкінці IV – у ІІІ ст. до Р.Х. скіфи осідають у Нижньому Подніпров’ї та степовому Криму, де засновують свою державу, відому як Мала Скіфія (Скіфське царство).

Література:

Горелик М. Оружие Древнего Востока (IV тыс. – IV в. до н. э.). – М., 1993.

Граков Б. Скіфи. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1947 (репринтне видання: К.: Видавець Олег Філюк, 2013).

Грицюк В.М. Військо скіфів: озброєння, організація, війни та воєнне мистецтво. – Чернівці: Місто, 2009.

Ольговський С. Я. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. – К.: Наш час, 2010.

Черненко Е. В. Скифские лучники. – К.: Наукова думка, 1981.

Черненко Е. Скифский доспех. – К.: Наукова думка, 1968.

Черненко Е. В. Скифо-персидская война. – К.: “Наукова думка”, 1984.

Ucraina Inter Arma

 

Див. також: Фракійці. IV до Р.Х. IІ ст. від Р.Х.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *