Найдавніші воїни на території України

Навершя кам’яних і кістяних булав енеоліту – епохи бронзи. Національний музей історії України [7]

Навершя кам’яних і кістяних булав енеоліту – епохи бронзи. Національний музей історії України [7]

Кам’яний вік – початок війн

Заселення території України людиною сучасного антропологічного вигляду (ранніми сучасними людьми, або кроманьйонцями) відбувається ще в епоху палеоліту, коли людина почала виготовляти перші знаряддя праці, одяг, споруджувати житла, використовувати вогонь. Тоді ж започатковано суспільну організацію людей, зароджуються уявлення про світ. Основним заняттям первісної людини було полювання на диких тварин, в ході якого у людей зароджуються навички вбивства, нападу і самозахисту. Саме тоді з’являються перші зразки зброї – камінь, палиця, спис, дротик, ніж, що виготовлялися з каменю, кістки та дерева. На відміну від попередників людини, на кістках яких сліди поранень і насильницької смерті були досить-таки частими, кроманьйонці періоду палеоліту не були настільки войовничими. Мала густота тогочасного населення, багатство ресурсів та суспільні правила зводили нанівець конфлікти між групами первісних людей. Однак такий мирний стан тривав недовго – до кінця льодовикового періоду.

Коли лід зійшов, місця довкола дніпровських порогів стають ареною збройних сутичок. У період пізнього палеоліту – раннього мезоліту (10100 років тому) археологією зафіксовано перші зіткнення між первісними людьми: у могильниках біля сс. Волоське та Василівка (Дніпропетровська обл.) знайдено залишки людей з невеличкими шматками кременю (мікролітами) у кістках – найдавніші на українських землях сліди ворожнечі між групами людей. Таке явище не було чимось винятковим – сліди насильницьких смертей та каліцтв знаходять у пам’ятках того ж періоду з Африки, Азії та Європи. Мікроліти використовували для вдосконалення знарядь праці, а надто – зброї: вони служили вістрями стріл та дротиків. На той час вже було винайдено лук і стріли – вид далекобійної метальної зброї, що помітно змінив вплинув на полювання та збройні сутички.

Культури нео-енеолітичного часу на території України [5]

Культури нео-енеолітичного часу на території України [5]

У неоліті відбувається поширення відтворювальних форм господарства і суспільні зміни, пов’язані з цим. У ході прогресу в виготовленні знарядь праці та зростання кількості міжплемінних конфліктів вдосконалюється зброя, а нові методи обробки знарядь праці дозволяють зробити озброєння більш смертоносним. Зародження військової справи як соціального явища на території України дослідники відносять саме до неоліту. В цей період одні предмети озброєння ще можуть застосовуватися і як бойова зброя, і як мисливська. Однак вже починають виникати зразки спеціалізованої військової зброї, що не могла застосовуватися на полюванні: кам’яні булави і сокири-молоти (на території України вони зафіксовані з IV тисячоліття до Р.Х.). З’являється щит – спочатку патик, яким відбивали ворожі удари, а потім і невеликий пристрій з пласкою поверхнею. Тим не менш, порівняно з попереднім періодом, археологія фіксує зменшення питомої ваги свідчень насильницьких смертей серед людей неоліту.

Інновації мідно-кам’яного віку

У епоху енеоліту людство здобуває методи обробки перших металів – міді та бронзи, з яких починають робити зброю для полювання та війни. З’являється клинкова зброя – металеві ножі, кинджали, мечі, завдяки металам вдосконалюються сокири, списи, стріли тощо. Очевидно, до цього часу відноситься і перше застосування захисного озброєння у вигляді шолома і натільного обладунку. Перші обладунки робилися з органічних матеріалів – шкіри, матерії, посилювалися кістяними і роговими пластинами, можливо, деревом. Шоломи, що до широкого використання металів робилися також з цих матеріалів, крім захисної функції, мали велике статусне значення. Поселення людей епохи міді – бронзи набувають вигляду протоміст і включають перші зразки фортифікаційних споруд. Без сумніву, поява захисного озброєння та укріплених поселень була спричинена необхідністю захищатися від озброєного ворога.

“Трипільська” зброя

Найяскравішою культурою на території України у той час була землеробська Трипільська (або культура Трипілля – Кукутені), що хронологічно окреслюється V–III тисячоліттями до Р.Х. Територія поширення трипільських пам’яток сягає території від південно-східного Прикарпаття до Дніпра у лісостеповій смузі. Представники культури мали надзвичайно високий рівень домашнього виробництва та ремесел, зокрема металообробки. Район поширення трипільської культури належав до найдавнішої у Європі та найбільш розвинутої в добу енеоліту Балкано-Карпатської металургійної провінції, населення якої торгувало металами з представниками інших культурних спільнот, тогочасними мешканцями Європи та Азії.

План поселення трипільської культури біля с. Майданецьке та реконструкція його укріплень [2]

План поселення трипільської культури біля с. Майданецьке та реконструкція його укріплень [2]

Деяку уяву про військову справу трипільського населення дають археологічні знахідки споруд та зброї. Коня на той час ще не було приручено, отже все військо “трипільців” складалося з піших воїнів, якими на час бойових дій ставали всі дорослі чоловіки. Одне велике поселення-протомісто могло виставити близько півтисячі воїнів, що перевищувало мобілізаційний потенціал міст-держав Близького Сходу цього часу. Поселення носіїв трипільської культури були різних розмірів (найбільші протоміста зосереджені у межиріччі Південного Бугу та Дніпра), проте у них простежується схожість планування. Дво- та одноповерхові будинки розміщувалися по колу поселення, утворюючи вулиці та квартали в центральній його частині. Збудовані впритул одне до одного житла утворювали потужні лінії укріплень. Їх робили щонайменше дві: перша охоплювала центральну частину поселення, друга пролягала через 70–100 метрів після першої. Площу поміж укріпленнями здебільшого не забудовували. Будинки другої лінії були, як правило, вищі на кілька метрів за ті, що знаходилися назовні. Перед такими фортечними стінами з будинків зводили вали та рови, що додатково захищали населення протоміст. Інші поселення займали природно укріплені місця (підвищення з крутими схилами). Слід гадати, такі укріплені фортеці були надійним захистом для тогочасного трипільського населення в разі війни чи набігів інших племен, оскільки облогової техніки в регіоні ще не знали, а археологія не зафіксувала фактів руйнування трипільських протоміст.

Зброя племен трипільської культури: 1, 2 – наконечники стріл, Вишеньки;  3, 4 – сокири-молоти, Софіївка [forum.milua.org]

Зброя племен трипільської культури: 1, 2 – наконечники стріл, Вишеньки; 3, 4 – сокири-молоти, Софіївка [forum.milua.org]

Зброя племен трипільської культури була однією з найкращих на той час. Її виготовляли з каменю, кістки і дерева, а також з міді та (наприкінці існування культури) з більш твердої бронзи. Найбільш поширеною зброєю були бойові сокири та сокири-молоти. Їх робили зі шліфованого каменю, проте вже на ранній стадії існування трипільської культури застосовувалися мідні сокири, головки яких не мали отворів для руків’я, а примотувалися до нього. На відміну від масивних кам’яних сокир-молотів, ці мідні сокири мали вузьке лезо. У пам’ятках трипільської культури знайдено також мідні сокири з отвором для руків’я та загостреним обухом, що міг використовуватися як келеп. “Трипільці” також застосовували клинкову зброю – мідні кинджали, які поділяють на два види: перший мав трикутне лезо довжиною близько 15 см; клинок другого (середземноморського пізнішого типу) мав поздовжнє ребро. Ці клинки не мали черешку і кріпилися за допомогою клепок до руків’я, яке могло виготовлятися з дерева чи кістки. Серед пізньотрипільських знахідок металевих кинджалів та сокир більше, порівняно з попереднім періодом. У трипільських пам’ятках знаходять також булави (хрещатої та кулястої форм), які могли бути ознакою вождів. Наконечники списів, дротиків та стріл “трипільці” робили з кременю, інколи з відщепів, були головним чином трикутної форми і (за рідкими винятками) не мали черешків, а отже вставлялися у розщеплене дерево, а потім примотувалися мотузками чи (наконечники стріл) приклеювалися клейкими речовинами. На жаль, нам невідома форма трипільського луку, скоріше за все вона була простою, лук виготовляли, ймовірно, з одного шматка дерева і не підсилювали кісткою.

Маріупольський могильник. Знахідки і варіанти реконструкції захисного озброєння [4, 5]

Маріупольський могильник. Знахідки і варіанти реконструкції захисного озброєння [4, 5]

Зброя степового населення доби енеоліту – стріли, дротики, сокири, булави – загалом була подібною до трипільської, але практично всі ці предмети озброєння виготовлялися з каменю та кістки. Такі риси характерні, зокрема, для середньостогівської культури степової зони України (IV–III тисячоліття до Р.Х.). Носії середньостогівської культури вже приручили коня, і причорноморський регіон надовго стає провідним осередком розвитку конярства. “Середньостогівці” були досить войовничими, про що свідчить багато знахідок зброї у похованнях – бойових сокир, молотів, кинджалів, наконечників для стріл. На відміну від скотарів-кочовиків залізного віку, ці скотарі епохи бронзи вели осілий спосіб життя, для оборони своїх земель використовуючи укріплені поселення, подібно до “трипільців”. До періоду пізнього неоліту – енеоліту належать найдавніші знахідки захисного озброєння на українських теренах – прямокутні пластинки з кабанячих іклів знайдено у Маріупольському могильнику другої половини ІІІ тис. до Р.Х. Це могли бути пластини від шолома чи натільного панцира. Невідомо, чи застосовували обладунки носії трипільської культури. Однак, враховуючи той факт, що у їх сусідів відомі обладунки, можна припустити, що “трипільці” теж мали захисне озброєння, виготовлене з органічних матеріалів (шкіри, рогу, дерева), що не дійшли до нашого часу.

Трипільська культура на українських землях зникає у ІІІ тис. до Р.Х. з невідомих причин, серед яких називають зміни у кліматі, перебудова господарства на скотарське, внутрішні протиріччя у суспільстві та переселення на землі, які займала культура, войовничих носіїв інших культур. Як би там не було, зберегти свою цивілізацію (протоцивілізацію) представники трипільської та інших культур на території України не змогли, втративши чимало її здобутків, в тому числі у військовій справі.

Ucraina Inter Arma

Література:

1. Бурдо Н. Зброя племен культури Трипілля-Кукутені // Військово-історичний альманах. – 2001. – № 2 (3). – С. 64–70.

2. Відейко М. Ю., Терпиловський Р. В., Петрашенко В. О. Давні поселення України. – К., 2005.

3. Відейко М. Три епізоди з трипільських воєн // Військово-історичний альманах. – 2001. – № 2 (3). – С. 48–54.

4. Горелик М. Оружие Древнего Востока (IV тыс. – IV в. до н. э.). – М., 1993.

5. Клочко В. Озброєння та військова справа давнього населення України (5000–900 рр. до Р.Х.). – К.: АртЕк, 2006.

6. Нужний Д. Дистанційна зброя і свідчення про збройні сутички за кам’яного віку // Військово-історичний альманах. – 2001. – № 1 (2). – С. 82–103.

7. Сорокіна С. А. Кам’яні навершя булав доби енеоліту та бронзи (на основі колекції Національного музею історії України) // Магістеріум. – 2005. Вип. 20: Археологічні студії. – С. 36–44.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *