Германські племена. І–VII ст. The Germanic Tribes 1st – 7th C AD

Madrid

Ґотські охоронці імператора Феодосія І. Срібна тарілка з Мадриду. IV ст.

Ще зовсім нещодавно історична наука відкидала можливість перебування германських племен на території України. Проте зараз доведено германську належність пам’яток вельбаркської та черняхівської культур, які стали пов’язувати з ґотами, та пам’яток пшеворської культури, що пов’язують з лугіями чи вандалами. У І–ІІ ст. на території між Віслою і Одером з’являються пам’ятки невідомої раніше в цьому регіоні вельбаркської культури, що відповідає писемним свідченням про переселення зі Скандинавії германського племені ґотів. З середини І ст. від Р. Х. відбувається проникнення носіїв пшеворської культури (лугіїв або вандалів) на південний схід, до Волині та Наддністрянщину, витісняючи носіїв місцевої зубрицької культури (ймовірно, слов’ян-венедів). Вочевидь, причиною цьому було витіснення пшеворського населення переселенцями з півночі. На цих землях германські племена увійшли в контакт із сарматами, чим пояснюються непоодинокі знахідки германських предметів озброєння у пам’ятках Лівобережжя Дніпра і Північного Причорномор’я, а також сарматських речей у Польщі та Скандинавії. У ІІ ст. ґоти – носії вельбарської культури – також переселяються південний схід. За повідомленням письмових джерел, близько 170 р. вандали проходять через Наддністрянщину до північного кордону римської провінції Дакія. Переслідуючи їх, або керуючись власними мотивами, наприкінці ІІ ст. ґоти проникають на Волинь, а пізніше розселяються мало не по всій сучасній України. Тут у германців розвинулася яскрава черняхівська культура. Германці, які розселилися на українських землях, поділялися на візіґотів (вестґотів), остроґотів (остґотів), ґепідів та герулів. Остроґоти, ймовірно, населяли причорноморські землі від Істра-Дунаю до нижньої течії Дніпра. Візіґоти відповідно займали терени від Прута до Лівобережжя Дніпра у середній течії. Ґепіди можуть бути представлені вельбарксько-черняхівськими пам’ятками Волині, а герулів автори розміщували на березі Меотіди (Азовського моря). Ґоти в германському союзі племен відігравали провідну роль, але нерідко вони ворогували з іншими германцями.

Mutyn

Германські предмети озброєння. Мутин Полтавської обл. Рубіж І ст. до Р. Х. – І ст. від Р. Х.

У 230–250-х рр. германці здійснили набіги на античні міста Північного Причорномор’я – Ольвію, Тіру, Танаїс. Вочевидь, германські набіги спричинили занепад пізньоскіфських городищ Нижнього Подніпров’я та Криму. У 250-х рр. германці на боспорських кораблях здійснили серію морських походів на контрольовані Римом землі – Кавказьке узбережжя Чорного моря та Малу Азію. У наступні десятиліття північне узбережжя Малої Азії грабували десанти остроґотів, міста Греції – герулів. Близько 270 р. маси германців з північно-причорноморських земель (їхні кораблі виходили з гирла Тіраса-Дністра) під час спроби переселення чи завоювання материкової Греції та грецьких островів були розбиті римлянами. Не дуже вдалими для германців виявився морський похід на володіння Римської імперії з берегів Меотіди у 275 р. Після цього походи германських племен припиняються, Римська імперія встановлює непорушний для германців кордон на Дунаї. Починається період мирного співіснування германців з сусідами: триває жвава торгівля, у країні ґотів діє християнська митрополія, ґотських воїнів все частіше беруть на римську службу.

У IV ст. ґоти досягли найбільшої могутності. Вони здійснили спробу вторгнення до Фракії, що виявилася невдалою, напали на сарматів Потисся, вели успішні війни проти слов’ян, просуваючи кордони свого протодержавного утворення на північ та захід. Найбільшої могутності ґоти здобули за часів ґотського короля Германаріха (близько 350–375). Під владою германців перебували величезні терени від Балтійського до Чорного морів; черняхівська культура поширюється на північний схід, витісняючи з попереднього ареалу поширення слов’янську київську культуру до Подесіння.

Воїнами у германців вважалися всі дієздатні чоловіки. На чолі племінного війська германців (“harjis”) стояли вожді племені чи племінного об’єднання (“regul”, “duca”, “judex”). Для закордонних походів чи окремих військових операцій могли визначатися окремі командири. У період великої загрози на чолі війська стояв очільник союзу племен. За Кодексом Евріха IV ст., дружина ґотських вождів поділялася на “буцелларіїв”, які отримували за службу земельні наділи та зброю, та “сайонів”, яких винагороджували лише зброєю. Отже, у германському війську існувала категорія професійних воїнів – дружинників, а основу військового контингенту германських армій складали вільні члени племені. Найбільшим військовим з’єднанням армій вадналів і вестґотів V ст. була тисяча, що ділилася на два загони по 500 чоловік кожний, а ті – на сотні й десятки (найменші тактичні одиниці). Германці були передусім пішими воїнами, кількість кінноти у германських племен була малою. Вміння воювати верхи у ґотів вважалося ознакою військової еліти, і у давні часи на коні германські вожді лише прибували на поле битви, де спішувалися. Однак після осідання германців у Північному Причорномор’ї вони зіткнулися з військовою організацією сарматських племен, що були переважно кінними воїнами, і перейняли від них вміння їздити та битися верхи на коні. Протягом III–IV ст. кількість вершників у арміях германців зростає, і на момент виходу з Північного Причорномор’я до Західної Європи ґоти мали вже сильну кінноту, яку римлянин Вегецій порівнював з кіннотою аланів і гуннів. В Україні також відомі знахідки острог носіїв черняхівської культури. Вмінням битися верхи славилися передусім остроґоти, а візіґотська армія складалася переважно з піших воїнів, і для посилення її кіннотою візіґоти заключали союзи з сусідніми племенами. Лук і стріли теж більш широко стали використовуватися германцями після оселення у Північному Причорномор’ї: якщо для вандалів І–ІІ ст. (пшеворська культура) стріли – рідкісні знахідки, то ґоти IV ст. і пізніше досить часто воювали за допомогою луків і стріл. Джерела повідомляють, що візіґоти натомість вміло використовували польові укріплення для оборони – вали, укріплені табори, ваґенбурґи (ґотською мовою “carrago”).

Mlyniv

Умбон щита, меч та спис. Млинів Рівненської обл. Пшеворська культура, I–II ст. З сайту museum.velizariy.kiev.ua

Більшість германських воїнів І–VI ст. була озброєна у два списи й меч та мала для захисту лише щит. Ймовірно, один спис був метальним, іншим воювали в рукопашну. Ті ж воїни, що воювали за допомогою луків та пращ, не носили і щитів. Кінні воїни були озброєні у контоси – довгі списи. Як серед пам’яток пшеворської, так і вельбарської та черняхівської культур більшість вістер списів становлять вироби з коротким листоподібним лезом, виділеним ребром і круглою втулкою; трапляються також більш видовжені форми вістря, а також вістря з двома шипами (у вигляді літери “Λ”). Наконечники списів могли прикрашатися візерунками та тамгами (родовими знаками), а також частковим посрібленням чи позолотою. Найбільш ранньою формою германського меча (“meki”) є вузький клинок з подовженим загостреним кінцем, що конструкційно нагадує римську спату; пізніші мечі мали більш закруглену кінцівку. Довжина мечів сягала 80–95 см (унікальною є знахідка у Житомирській обл. меча довжиною 60 см). Ефеси мечів виготовлялися переважно з органічних матеріалів (дерево, кістка), що не збереглися дотепер. Піхви для мечів, виготовлених з дерева та обтягнутих шкірою чи тканиною, мали скобу для кріплення плечового ременя і часто доповнювалися декоративними наконечниками (бутеролями). Верхівкою германського суспільства застосовувалися римські зразки озброєння, зокрема, спати – римську спату ІІІ ст. знайдено у Громівці Хмельницької обл. Серед германських пам’яток зустрічаються зразки однолезової зброї – скрамасаксів (“hairus”), відомі знахідки сокир, які могли використовувати одночасно як робочий інструмент та бойова зброя, а також кинджалів та ножів. Германці застосовували метальну зброю – дротики та луки; вістря дротиків загалом повторювали форму вістря списів, вістря стріл мали листкоподібнi, ромбічні та двошипні форми і були черешковими чи втульчастими.

Для захисту воїни використовували щити (“skildus”) та обладунки (“brunjo”). Щити були масовим видом захисного озброєння і мали округлу, овальну, прямокутну з опуклими боками чи шестикутну форми. Основа щита виготовлялася з дерев’яних дощок та обтягувалася чи обшивалася по краю шкірою, а також посилювалася умбоном. Умбони мали циліндрично-воронкоподібну (інколи з шипом) та циліндрично-конічну форму та кріпилися чотирма або шістьма заклепками, а на внутрішній стороні щити мали залізні руків’я (опуклі ручки з кріпленнями з двох боків у вигляді сокири). Поверхня щитів нерідко фарбувалася та розмальовувалася. На сьогодні невідомі знахідки германських шоломів (“hilms”) з території України, однак скоріше за все верхівка германських армій використовували шоломи римського виробництва. У цей час найбільш поширеною формою шоломів була сегментно-клепана конструкція еліпсоподібної форми, доповненої навушниками та напотиличником чи бармицею. Для захисту корпусу використовувалась кольчуга. Вона мала крій туніки з коротким рукавом та подолом до середини стегна.

Kompanijci

Меч та спис. Компанійці Полтавської обл. Черняхівська культура, IV ст.

Військовий одяг германців відомий завдяки добре збереженим знахідкам з земель Північної Германії. Германці епохи Великого переселення народів носили туніки з двох полотен матерії, що зшивалася на боках, та пришивними довгими рукавами; могли носити вузькі довгі, з носками, чи короткі штани; прямокутні плащі, що застібалися на правому плечі великими фібулами. Найбільш поширена у III–IV ст. форма германських фібул – з вигнутою спинкою, напівкруглою верхньою пластиною та ромбічною нижньою; у V–VII ст. були також поширені фібули у вигляді орла. Одяг підперізувався широким шкіряним ременем, що міг мати металеві накладки. Деякі з германських племен носили на головах шкіри вовків та ведмедів. Відомі зачіски давніх германців – у перші століття від Р. Х. волосся зав’язували у вузол збоку голови, пізніше носили волосся до плечей, з чубом чи пробором посередині голови.

Жвавий розвиток германських племен в Україні був перерваний в останню чверть IV ст. Тоді на землі, що були під владою ґотів, вдерлися гунни. Під атаками гуннів племінний союз ґотів почав розпадатися, чому сприяло також нерівноправне становище племен у союзі, а також смерть Германаріха. Після розгрому остроґотів та їх союзників у 375 р., гунни приєднали частину цього народу і продовжила з ними військовий похід на захід. Візіґоти під проводом Атанаріха, які вирішили битися з гуннами, були розбиті десь на Дністрі та змушені тікати. Восени 376 р. візіґоти переправилися через Дунай, де вступили у конфлікт з Римською імперією. Ґотські та союзні їм племена, яких витісняли з Причорноморських степів гунни, вирушили у Фракію, Мезію, а у V ст. пройшлися і по території Західної Римської імперії. Частина ґотів осіла у Криму. За письмовими джерелами, коли у 488 р. відбувся масштабний похід ґотів до Італії, кримські ґоти не схотіли брати в ньому участь. Археологія підтверджує надзвичайну подібність ґотської культури Криму та залишених ґотами пам’яток на території Західної Європи. У 430-х або 450-х рр. ці ґоти були частково витіснені гуннами на азійський бік Боспору Кіммерійського. Однак частина ґотів все ж залишилася у гірському Криму і зберігши на деякий час свою самостійність. Хоча після VII ст. специфічні ґотські пам’ятки зникають, ще довго потім частина гірського Криму називалася “Ґотією”.

Література:

Вольфрам Х. Готы. / Под ред. М. Б. Щукина и др. – СПб: Ювента, 2003.

Козак Д. Вiйськова справа давнix германцiв на земляx України // Військово-історичний альманах. – Ч. 1. – К., 2000.  http://www.uarmy.com.ua/ALMANAH/ALMANAH01/02_arheology/vijskova_sprava_germanciv/vijskova_sprava_germanciv.html

Мончиньська М. Велике переселення народів. Історія неспокійної епохи IV та Vстоліть: Курс лекцій. – К.: Софія–А, 2009.

Терпиловський Р. В., Білинська Л. І., Карась А. В. Воїнське поховання рубежу ер на Сеймі // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. / С. А. Слєсарєв (голова ред. кол.) та ін. – Вип. 3. – К., Глухів, 2010. – С. 56–59.

Тиліщак В. До питання про озброєння і військову справу черняхівського часу // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. –Львів, 2002. –Вип. 8. –С. 139-140.

Щукин М. Б. Готский путь (готы, Рим и черняховская культура). – СПб.: Филологический факультет СПбГУ, 2005.

Kontny B. Uzbrojenie kultury przeworskiej w okresie wpływów rzymskich i początkach okresu wędrówek ludów // Wandalowie. Strażnicy bursztynowego szlaku. / Red. J. Andrzejowski, A. Kokowski, Ch. Leiber. – Lublin-Warszawa, 2004. – S. 143-161.

Nefedkin A. K. Weaponry of the Goths of the mid-3rd to the 7th century AD // Journal of Roman Military Equipment Studies. – 2008. – Vol. 16. The Enemies of Rome / Ed. by Laszlo Koscic. – P. 147–155.

Speidel M. P. Ancient Germanic Warriors. Warrior styles from Trajan’s Column to Icelandic sagas. – London; New York City, 2004.

 

1 коментар до “Германські племена. І–VII ст. The Germanic Tribes 1st – 7th C AD

  1. Тарас Дишкант

    Про готів найбільш правильніше написав Брайчевський М.Ю. у статті “Готи в Надчорноморщині” журнал “Археологія” 1989, перший номер. Київ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *